– Зможете їх перегнати? – спитав Барр.
Десять кораблів дорожньої поліції мчали за втікачами, які зійшли з позначеної радіопроменем злітної смуги, а потім порушили усі можливі обмеження швидкості. Досі тримаючись позаду, блискучі кораблі секретної служби піднімалися в небо за зазначеним кораблем, укомплектованим двома докладно ідентифікованими вбивцями.
– Погляньте, – сказав Деверс і роздратовано стрибнув у гіперпростір, піднявшись на дві тисячі миль над поверхнею Трентора. Стрибок, здійснений так близько від планетарної маси, означав втрату свідомості для Барра і жахливий біль для Деверса, але за багато світлових років звідси космос був чистим.
Похмура гордість Деверса за свій корабель знову нагадала про себе. Він сказав:
– Немає жодного імперського корабля, здатного мене наздогнати.
А потім гірко додав:
– Але нам тепер нікуди бігти, і ми їх не здолаємо. Що нам робити? Що ми зможемо вдіяти?
Барр знесилено заворушився на ліжку. Вплив від стрибка крізь гіперпростір ще не минув, і в нього болів кожен м’яз у тілі. Він сказав:
– Нічого не потрібно робити! Все завершилося. Ось, дивіться!
Він передав Деверсу примірник «Імперських новин», який ще стискав у руці, і щоб все зрозуміти, торгівцю вистачило одного заголовка.
– Ріос та Бродріґ відкликані та заарештовані, – пробурмотів Деверс. Він безтямно глянув на Барра. – Але чому?
– У статті про це ані слова, але хіба це має значення? Війна з Фундацією завершилася, і зараз на Сивенні палає повстання. Почитайте статтю і зрозумієте. – Його голос був сонним. – Ми зупинимося у якійсь провінції і дізнаємося останні подробиці. А зараз, якщо ви не проти, я посплю.
І він заснув.
Стрибаючи все далі, наче коник, торговий корабель летів Галактикою назад до Фундації.
10. Завершення війни
Латан Деверс почувався вочевидь незручно і дещо ображено. Він отримав свою нагороду і з німим стоїцизмом витримав пихате красномовство мера, коли той чіпляв йому на груди вузьку смужку малинової стрічки. На цьому його участь у церемонії завершилася, та формальності змусили його залишитися. Саме формальності – те, що стримувало його, щоб голосно не позіхнути чи закинути ноги на бильце крісла, – змушували його якнайдовше затримуватися в космосі, де була його стихія.
Сивеннська делегація, у складі якої був Дуцем Барр, тепер вже знаменитість, підписала Конвенцію, і Сивенна стала першою провінцією, що перейшла з-під політичного контролю Імперії під економічний контроль Фундації.
П’ять імперських лінійних кораблів, що були захоплені, коли Сивенна повстала в тилу прикордонного флоту Імперії, промчали над головами, величезні й масивні, і з гуркотом вибухнули салютом, пролітаючи над містом.
Лишалося втішатися самою лише випивкою, етикетом і порожніми балачками…
Раптом він почув, що його хтось кличе. Це був Форелл; чоловік, що, як спокійно вирішив Деверс, міг би купити двадцятьох таких, як він, за отримані вранці прибутки, але зараз Форелл підкликав його до себе пальцем із добродушною поблажливістю.
Він вийшов на балкон, ставши на прохолодному нічному вітрі, і церемонно вклонився, одночасно суплячись у свою наїжачену бороду. Разом із ним був усміхнений Барр. Він сказав:
– Деверсе, я потребую вашої допомоги. Мене звинувачують у скромності, це жахливий і абсолютно неприродний для мене злочин.
– Деверсе, – Форелл витягнув із рота товсту сигару, – лорд Барр стверджує, що ваша поїздка до столиці Клеона не мала нічого спільного з відкликанням Ріоса.
– Так і є, сер. – Деверс був небагатослівним. – Ми так і не побачилися з Імператором. Повідомлення, які ми зібрали на зворотному шляху, стосувалися судового процесу і свідчили, що він повністю сфабрикований. Там була купа дурниць про те, що генерал був пов’язаний із дискредитаційною діяльністю при дворі.
– І він був невинний?
– Ріос? – втрутився Барр. – Так. Присягаюся Галактикою, що так. Насправді зрадником був Бродріґ, але й він не мав стосунку до конкретних звинувачень, які проти нього висували. Це був судовий фарс – необхідний, передбачуваний і неминучий.
– Гадаю, це було продиктоване законами психоісторії, – Форелл із жартівливою легковажністю скористався цією добре знайомою йому фразою.
– Саме так. – Барр посерйознішав. – Я ніколи цього не розумів, але тепер, щойно все закінчилося і… зрештою, можна побачити відповіді на запитання на звороті книги, тобто проблема видається простою. Тепер ми бачимо, що соціально-економічний стан Імперії не передбачає загарбницьких війн. За слабких Імператорів її розривають на шматки генерали, змагаючись за нічого не вартий трон, що дарує лише смерть. За сильних Імператорів вона впадає у стан паралітичного заціпеніння, який хоч і припиняє розпад, але позбавляє надії на майбутнє зростання.