Він видавався напрочуд кумедним.
Здається, блазень відчув їхню увагу, тому що розвернувся і підійшов до них. Його великі карі очі втупилися в Бейту.
Вона почувалася збентеженою.
Блазень усміхнувся, але від цього його обличчя з гачкуватим носом стало ще сумнішим. Заговорив він із м’яким акцентом Центральних секторів:
– Якби я користувався розумом, що його дали мені добрі духи, – сказав він, – то я б сказав, що цієї леді не існує – бо звичайна людина таких, як вона, вважає мрією, а не реальністю. Але краще хай я буду божевільним і повірю у ці чари.
Бейта широко розплющила очі і сказала:
– Овва!
Торан засміявся.
– О, ти чарівниця. Приворожуй, Бей, це заслуговує на п’ять кредиток. Дозволь йому їх заробити.
Але блазень скочив уперед.
– Ні, міледі, це помилка. Я говорив зовсім не заради грошей, а заради ваших світлих очей та милого личка.
– Ну, тоді дякую, – сказала вона і повернулася до Торана: – Ой, гадаєш, йому сонце очі засліпило?
– І не лише заради очей та личка, – гарячково бурмотів блазень, – але також заради цього розуму, чистого та сміливого, і до того ж доброго.
Торан підвівся на ноги, потягнувся за білим халатом, який ці чотири дні носив лише на руці, і накинув його на себе.
– От що, друже, – промовив він, – скажи вже, чого ти хочеш, і не дратуй леді.
Блазень перелякано відсахнувся і улесливо схилив своє худорляве тіло.
– Я нікому не хочу нашкодити. Я тут чужий і вже сказав, що зовсім заплутався. Але у цьому обличчі є щось, що я можу прочитати. За красою цієї леді ховається добре серце. Воно може допомогти мені у біді, про яку я насмілився сказати.
– П’ять кредиток тебе врятують? – сухо сказав Торан і простягнув йому монету.
Але блазень навіть не ворухнувся, щоб її взяти, і Бейта втрутилася:
– Дозволь мені з ним поговорити, Торі. – І відразу ж тихо додала: – Не треба дратуватися через його дурнувату манеру розмовляти. Це лише його діалект; наша вимова, можливо, теж здається йому дивною.
Вона звернулася до блазня:
– Тож які твої проблеми? Ти через охоронця переймаєшся? Не хвилюйся, він тебе не турбуватиме.
– О ні, не через нього. Він – лише вітерець, що здуває пилюку з моїх ніг. Є інший, від кого я тікаю, і який є штормом, що змітає планети на своєму шляху і зіштовхує їх між собою. Я втік тиждень тому і тепер сплю на міських вулицях і ховаюся у натовпі. Я вдивлявся у різні обличчя, шукаючи допомоги. І знайшов її тут. – Він повторив останню фразу тихішим неспокійнішим голосом, а його великі очі наповнилися тривогою. – І знайшов її тут.
– Слухай, – розсудливо сказала Бейта, – я б хотіла тобі допомогти, друже, але я не зможу захистити тебе від шторму, що змітає світи. Якщо чесно, я могла б скористатися…
Поруч пролунав могутній голос:
– А, он ти де, брудний шалапуте…
Це був пляжний охоронець, його обличчя почервоніло, він біг до них щосили і гарчав. У руках він тримав малопотужний електрошоковий пістолет.
– Тримайте його, ви двоє. Не дайте йому втекти.
Його важка рука стиснула плече блазня так, що той аж заверещав.
Торан спитав:
– Що він зробив?
– Вам цікаво, що він зробив? Ну гаразд, я скажу! – Охоронець поліз до мішечка, що був прикріплений до його пояса, витягнув звідти фіолетову хустку і витер нею голу шию. А потім задоволено додав: – Я скажу тобі, що він зробив. Він втік. Весь Калган вже оголошеннями заклеєний, і я б його впізнав, якби він не стояв догори дриґом, звісивши свою яструбину пику. – І він голосно розреготався, поглядаючи на свою жертву.
Усміхнувшись, Бейта спитала:
– Але звідки він втік, сер?
Охоронець підвищив голос. Біля них вже почав збиратися натовп, витріщаючись і перемовляючись. Помітивши увагу, охоронець сповнився почуттям власної значущості.
– Звідки він утік? – із пафосом і неприхованим сарказмом перепитав він. – Ну, я гадаю, ви чули про Мула.
Натовп умить ущух, і Бейта відчула, як в неї похололо в животі. Блазень не зводив із неї очей – він досі тремтів у міцних руках охоронця.
– І хто цей клятий обірванець, – із притиском продовжував охоронець, – як не придворний блазень його світлості, що втік. – Він якомога сильніше трусонув свою здобич. – Це ж так, бовдуре?
Блазень лише зблід від страху, а Бейта щось негучно зашепотіла Торанові на вухо.
Торан підійшов до охоронця і люб’язно сказав:
– А тепер, друже, лиши його на певний час у спокої. Цей артист, якого ти тримаєш за комір, танцював для нас і ще не відпрацював свої гроші.
– Агов! – У голосі охоронця раптом почулася тривога. – За нього дають винагороду…
– Ти її отримаєш, якщо доведеш, що це саме той, кого шукають. А поки що забери від нього руки. Ти заважаєш гостям, а це може мати для тебе серйозні наслідки.