– А ти заважаєш його світлості і матимеш клопоти. – Він знову труснув блазня. – Поверни чоловікові гонорар, паскудо.
Торан швидко простягнув руку і вирвав у охоронця електрошокер, ледь не відірвавши йому половину пальця. Той завив від болю та люті. Торан щосили штовхнув його вбік, і блазень, вислизнувши з рук охоронця, сховався за спиною свого рятівника.
Юрба, край якої загубився десь вдалині, майже не звернула уваги на його вчинок. Люди почали витягувати шиї, а потім позадкували, ніби якась сила відштовхувала їх від центру.
Вдалині почулася якась метушня і залунали грубі накази. Люди розступилися, утворивши коридор, крізь який пройшли двоє чоловіків, недбало тримаючи напоготові електричні батоги. На їхніх фіолетових кітелях була виткана блискавка, що розтинала планету.
За ними йшов темний велетень у формі лейтенанта; темними були і його шкіра, і волосся, і похмурий вираз обличчя.
Темношкірий лейтенант заговорив тихим голосом із загрозливими нотками, це означало, що в нього немає потреби кричати, щоб досягнути потрібного. Він сказав:
– Ви той, хто нам повідомив?
Все ще тримаючи руку, вже без пістолета, і кривлячись від болю, охоронець пробурмотів:
– Я претендую на нагороду, ваша ясновельможносте, і звинувачую цього чоловіка…
– Ви її отримаєте, – сказав лейтенант, навіть не глянувши на нього. І сказав своїм людям, махнувши рукою: – Візьміть його.
Торан відчув, як блазень рве його халат, несамовито чіпляючись за нього.
Він підвищив голос, намагаючись зберігати витримку:
– Мені дуже шкода, лейтенанте, але цей чоловік – мій.
Солдати сприйняли його заяву, не кліпнувши оком. Один із них звично підняв батіг, але лейтенант жестом наказав його опустити.
Його темна ясновельможність ворухнувся вперед, підсунувши своє квадратне тіло до Торана:
– Ви хто?
– Громадянин Фундації, – пролунала відповідь.
Це подіяло – принаймні, на натовп. Юрба, яка до того мовчала, загуділа. Може, ім’я Мула і наводило жах, однак це нове ім’я не стало таким важливим, як ім’я Фундації, що знищила Імперію і посіяла страх, який запанував над цим сектором Галактики з її безжальним деспотизмом.
Лейтенант залишився незворушним. Він спитав:
– Ви знаєте чоловіка, який ховається за вами?
– Мені сказали, що він втік із двору вашого лідера, але єдине, що я точно знаю – це те, що він мій друг. Вам потрібно навести неспростовні докази його особистості, щоб забрати його.
У натовпі хтось голосно зітхнув, але лейтенант пропустив це повз вуха.
– Ви маєте при собі документи, що засвідчують вашу належність до громадянства Фундації?
– Вони на кораблі.
– Ви розумієте, що ваші дії незаконні, і я можу вас застрелити?
– Без сумніву. Але тоді ви застрелите громадянина Фундації і цілком імовірно, що ваше тіло потім відправлять на Фундацію четвертованим у вигляді часткової компенсації. Саме так робили інші отамани.
Лейтенант облизав губи. Ці слова були правдиві.
Він спитав:
– Як вас звуть?
Торан продовжив, відчуваючи впевненість від свого успіху:
– На всі подальші запитання я відповідатиму на своєму кораблі. Ви можете отримати номер його відсіку в ангарі; він зареєстрований під назвою «Бейта».
– Ви не віддасте втікача?
– Можливо, самому Мулу. Відправте до нього свого начальника!
Розмова вже велася пошепки, і лейтенант раптово відвернувся.
– Розігнати натовп! – сказав він своїм людям, ледь стримуючи лють.
Електричні батоги запрацювали. Почулися крики, люди почали розбігатися й тікати.
Торан випірнув зі своїх роздумів лише раз на шляху до ангару. Він сказав, звертаючись сам до себе:
– О Галактико, Бей, що я пережив! Я був такий наляканий…
– Так, – сказала вона. Її голос все ще тремтів, а в очах прозирало щось схоже на обожнювання. – Це було зовсім на тебе не схоже.
– Ну, я й досі не збагну, що сталося. Я просто стояв з електрошоковим пістолетом, яким навіть не вмію користуватися, і сперечався з ним. Я не знаю, навіщо це робив.
Він подивився крізь прохід між кріслами короткопробіжного повітряного судна, що везло їх із пляжної зони, на сидіння, де скрутившись калачиком, дрімав блазень Мула, і гидливо додав:
– Це найважче, що мені колись доводилося робити.
Лейтенант шанобливо виструнчився перед полковником гарнізону, той подивився на нього і сказав:
– Блискуче. Ваша частина завдання виконана.
Але лейтенант не квапився йти. Він похмуро сказав:
– Мул заплямував свою репутацію перед натовпом, сер. Потрібно буде вжити дисциплінарних заходів, щоб відновити нормальну атмосферу поваги.