У своєму кріслі за величезним столом він відчув себе краще – звідти він міг дивитися згори на ті волосини, що погано приховували рожеву лисину Міса. Йому ще покращало, коли він помітив, як Міс автоматично кинув кілька поглядів, шукаючи собі стільця, і залишився ніяково стояти. Але найбільшої втіхи він зазнав, коли натиснув потрібну кнопку і до кабінету увійшов слуга, вклонився і поклав на стіл об’ємну течку, скріплену металевими скобами.
– А тепер, – сказав Індбур, почуваючись господарем становища, – щоб ця наша незапланована бесіда вийшла якомога коротшою, висловіть ваше твердження, використовуючи по змозі менше слів.
Еблінг Міс неквапливо спитав:
– Ви знаєте, чим я зараз займаюся?
– Я маю ваші звіти, – задоволено відповів мер, – разом із висновками. Наскільки я розумію, ваші дослідження математичного боку психоісторії мають на меті продублювати роботу Гарі Селдона і, зрештою, простежити прогнозований перебіг майбутньої історії, щоб використати це для потреб Фундації.
– Саме так, – сухо відповів Міс. – Коли Селдон вперше заснував Фундацію, він був достатньо мудрим, щоб не взяти сюди жодного психолога – і тому Фундація завжди рухалася наосліп, керуючись історичною необхідністю. Під час своїх досліджень я зміг чимало зробити, використовуючи поради, знайдені у Часовому Сховищі.
– Я це розумію, Місе. Ви марнуєте час на зайві повторення.
– Я не повторюю, – заволав Міс, – бо я збираюся сказати вам те, чого немає у жодному з цих звітів!
– Як це, немає в звітах? – зопалу бовкнув Індбур. – Як можна…
– Га-ла-а-ак-ти-ко! Не перешкоджайте мені розповідати, огидна маленька істото. Припиніть мені підказувати і ставити під сумнів кожне моє слово, інакше я вибіжу звідси, а тут хай все западеться разом із вами. Запам’ятайте, клятий дурню, Фундація подолає усе це, бо мусить подолати, але якщо я піду геть, то вам це не вдасться.
Жбурнувши свій капелюх так, що в усі боки розлетілися грудки землі, він заліз вгору по сходах на підвищення, де стояв стіл, і сердито відсунувши папери, сів на його краєчку.
У голові Індбура гарячково заметушилися думки – викликати охорону чи використати вбудовані в стіл бластери? Але Міс люто дивився на нього згори вниз, і в нього не було іншої ради, як вдати приязний вигляд.
– Докторе Міс, – почав він, ледь намагаючись дотримуватися формальностей, – ви мусите…
– Стуліть пельку, – люто сказав Міс, – і слухайте! Якщо отут, – його долоня важко лягла на течку з даними, – лежить купа моїх звітів, викиньте їх геть. Будь-який мій звіт розглядають двадцять із гаком посадових осіб, згодом він потрапляє до вас, а потім повертається до мене, минаючи ще двадцятьох. Нехай би й так, якщо це не стосується інформації, яку потрібно тримати в таємниці. А я маю для вас дещо конфіденційне. Настільки конфіденційне, що навіть хлопці, які на мене працюють, нічого про це не винюхали. Звичайно, вони провели цю роботу, але кожен робив лише маленький і осібний фрагмент – а я вже потім склав усе докупи. Ви знаєте, що таке Часове Сховище?
Індбур кивнув, але Міс вів далі, насолоджуючися тим, що взяв гору:
– Ну гаразд, я вам все одно розповім. Бо я уявляв собі цю кляту ситуацію лише Галактика знає як довго. Я можу прочитати ваші думки, немічний ви шахраю. Ви тримаєте вашу руку біля маленької кнопки, що може викликати десь із п’ятсот озброєних людей, щоб мене вбити, але я знаю, що ви боїтеся кризи Селдона. Крім того, якщо ви навіть зачепите хоч щось на цьому столі, я знесу вашу кляту голову, перш ніж хтось сюди встигне зайти. Ви, ваш татко-бандит і дід-пірат надто довго ссали кров із Фундації.
– Це державна зрада, – пробелькотів Індбур.
– Аякже, – зловтішно промовив Міс, – але що ви зробите? Дозвольте мені розповісти вам про Часове Сховище. Часове Сховище – це те, що створив тут Селдон ще хтозна коли, щоб допомагати нам у найбільш важкі моменти. Для кожної кризи Селдон підготував своє власне зображення – щоб допомогти і пояснити. Вже минуло чотири кризи, і він теж з’являвся чотири рази. Вперше він показався у розпал першої кризи. Вдруге – відразу ж після успішної еволюції другої кризи. Наші предки були там обидва рази і слухали його. Під час третьої та четвертої криз його проігнорували – можливо тому, що в ньому не було потреби – але нещодавні дослідження (вони не потрапили до звітів, які ви маєте) засвідчили, що він все одно з’являвся у належний час. Розумієте?
Він не став чекати відповіді. Його розтерзана сигара вже остаточно згасла, він намацав нову і запалив, люто пихкаючи димом.
Тоді сказав:
– Офіційно я намагався відновити науку психоісторію. Але цим ніхто не переймається і протягом найближчого століття цього не станеться. Та я досяг успіхів у більш простих речах і зміг використати це як привід для того, щоб потрапити у Часове Сховище. Серед того, що мені вдалося зробити – це визначити вірогідну дату наступної появи Гарі Селдона. Я можу назвати вам точний день, коли прийдешня, п’ята криза Селдона досягне своєї кульмінації.