Посередині розмови Міс нарешті прийшов до тями.
– Слухай, – сказав він, – слухай, Магніфіко, а ти хотів би заграти для інших?
На мить блазень відсахнувся від нього.
– Для інших? – спитав він, затремтівши.
– Для тисяч глядачів, – вигукнув Міс, – у великих залах Фундації. Ти хотів би бути поважним паном, усіма шанованим і багатим, і… – його уява зрадила йому. – То що? Га? Що скажеш?
– Але як я можу стати таким, ласкавий сер, якщо я лише бідний блазень, якому недоступні великі справи цього світу?
Психолог надув губи і ляснув себе по лобі. А потім сказав:
– Але ж твоя гра, друже! Якщо ти так зіграєш для мера та його торгівців, весь світ стане твоїм. Хіба тобі це не сподобалося б?
Блазень кинув швидкий погляд на Бейту.
– А вона зі мною залишиться?
Бейта засміялася.
– Звичайно, дурнику. Як я можу покинути тебе тепер, коли ти за один крок від багатства і слави?
– Це все буде вашим, – щиро сказав він, – усе багатство Галактики буде вашим, перш ніж я зможу віддячити вам за вашу доброту.
– Але, – безтурботно сказав Міс, – якщо ти спочатку допоміг би мені…
– Як саме?
Психолог витримав паузу і посміхнувся.
– Маленький поверхневий зонд, який не зашкодить. Він торкнеться лише кори твого мозку.
В очах Магніфіко спалахнув смертельний страх.
– Ні, тільки не зонд! Я вже бачив, як він діє. Він виснажує розум і залишає череп порожнім. Мул часто використовував його для зрадників, а потім відпускав їх, збожеволілих, вештатися вулицями, поки їх хтось не вбивав із жалю. – Він відштовхнув Міса.
– Це був психічний зонд, – терпляче пояснив Міс, – і навіть він може нашкодити людині лише тоді, коли ним неправильно користуватися. Цей зонд, що в мене – поверхневий, він навіть дитині не зашкодить.
– Не хвилюйся, Магніфіко, – сказала Бейта, – це потрібно лише для того, щоб допомогти подолати Мула і відігнати його якнайдалі. Щойно це станеться, ми з тобою будемо все життя багатими й знаменитими.
Магніфіко простягнув тремтячу руку.
– Ви потримаєте мене за руку?
Бейта обома руками вхопила його за руку, і блазень, вирячивши очі, спостерігав за тим, як ближчають поліровані затискачі.
Еблінг Міс безтурботно розсівся у розкішному кріслі в приватних апартаментах мера Індбура, не відчуваючи жодної вдячності за надану йому милість, і без крихти співчуття спостерігав, як метушиться маленький мер. Він викинув недопалок сигари і виплюнув залишки тютюну.
– До речі, Індбуре, якщо ви хочете вразити наступним концертом у Меллоу-холі, – сказав він, – спустіть усіх цих музик з електронними пристроями в каналізацію, де їм і місце, і поставте оцього маленького виродка з візіосонором, бо, Індбуре, це щось неймовірне!
Індбур пробурчав:
– Я вас сюди не для того викликав, щоб слухати лекції з музики. Що там із Мулом? Розкажіть мені про це. Мене цікавить Мул.
– Мул? Ну от що я вам скажу – я вдався до поверхневого зонду і мало що дізнався. Я не можу використовувати психічний зонд, бо цей маленький виродок панічно його боїться, тож його опір може зірвати всі запобіжники у його клятих мізках, щойно я замкну контакти. Але дещо я таки довідався, і якщо ви припините стукати пальцями…
Перш за все, я заспокоїв його щодо фізичної сили Мула. Він, мабуть, дужий, але ця сила, про яку виродок розповідає, перебільшена, бо викликана його власними жахливими спогадами. Ще він носить дивні окуляри і його погляд вбиває, очевидно, він володіє ментальною силою.
– Все це ми знали раніше, – кисло прокоментував мер.
– У такому разі зонд це підтверджує, а далі я вже зроблю математичні обчислення.
– І що? Скільки на це піде часу? Я оглухну через ваші теревені.
– Думаю, через місяць я матиму, що вам сказати. А може, й ні. Але що з того? Якщо все це не стосується планів Селдона, наші шанси мізерні.
Індбур визвірився на психолога:
– Зрадник! Брехун! Ти такий самий панікер, як ті, хто поширює чутки, сіє паніку й намовляє до поразки. Ви робите мою роботу вдвічі важчою.
– Я? Я? – Міс повільно закипав від гніву.
Індбур лаявся далі.
– Тому що, присягаюся пиловими хмарами космосу, Фундація переможе – вона мусить перемогти.
– Незважаючи на втрати у Горлеґґорі?
– Це не втрати. Ви теж ковтнули цю брехню? Ми перевершували противника і були зраджені…
– Ким? – зневажливо спитав Міс.
– Цими вошивими й брудними демократами, – закричав на нього Індбур. – Я вже давно знав, що на флоті безліч демократичних осередків. Більшість із них були знищені, але лишилося достатньо, щоби здача двадцяти кораблів у розпал битви виглядала підозрілою. Достатньо для поразки.