Зненацька Бейта сказала тонким голосом:
– Ви нас не переконали. Якщо Мул хоче, щоб ми перейшли до нього, нехай прилетить сюди і переконає нас сам. Ви боролися з ним до останнього, чи не так?
– Так, – урочисто сказав Прітчер.
– Тоді і нам подаруйте цей привілей.
Полковник Прітчер підвівся і рішуче сказав:
– Час іти. Я вже казав, що моя теперішня місія жодним чином вас не стосується. Тому я не зобов’язаний повідомляти про вашу присутність на цій планеті. Це аж ніяк не поступка з мого боку. Якщо Мул захоче вас спинити, він, без сумніву, дасть доручення іншим людям, і вас зупинять. А я не маю жодного наміру виходити за межі свого доручення.
– Дякуємо, – ледь чутно сказала Бейта.
– Тепер щодо Магніфіко. Де він? Виходь, Магніфіко, я тебе не скривджу…
– А що вам від нього потрібно? – спитала Бейта, раптово пожвавившись.
– Нічого. У моїх інструкціях про нього теж не згадується. Я чув, що Мул його шукає, тому знайде, коли вважатиме за потрібне. Я нічого йому не скажу. Ви потиснете мені руку?
Бейта потиснула. А Торан глянув на нього з роздратуванням та презирством.
Залізні плечі полковника ледь помітно похилилися. Він підійшов до дверей, де обернувся до них і сказав:
– І останнє. Не думайте, що я не розумію причин вашої впертості. Нам відомо, що ви шукаєте Другу Фундацію. Зрештою, Мул вживе відповідних заходів. І вам нічого не допоможе… Але я знав вас колись, тож, можливо, саме тому я зважився на цей крок. У всякому разі, я намагався попередити вас про загрозу, доки ще не пізно. Прощавайте.
Він рвучко віддав честь і пішов.
Бейта поглянула на мовчазного Торана і прошепотіла:
– Вони знають навіть про Другу Фундацію.
У сховищах бібліотеки Еблінг Міс, який нічого не помічав навколо, сів, побачивши іскру світла у похмурій пітьмі і переможно пробурмотів щось під ніс.
25. Смерть психолога
Еблінгові Місу залишилося жити два тижні.
За ці два тижні Бейта бачилася з ним тричі. Перший раз – увечері після того, як вони зустрілися із полковником Прітчером. Потім – за тиждень після цього. І ще за тиждень був третій раз. Це був той день, коли Міс помер.
Того вечора, коли пішов полковник Прітчер, вони вражено сиділи цілу годину, занурені в гіркі роздуми.
Бейта сказала:
– Торі, розповімо все Еблінгу.
Торан байдуже відповів:
– Гадаєш, він чимось зарадить?
– Нас лише двоє. Нам варто спробувати зняти цей тягар. Раптом він зможе допомогти.
Торан заперечив їй:
– Він змінився – схуд, ледве тримається на ногах і дивно поводиться. – Він помахав пальцями в повітрі. – Іноді мені здається, що від нього буде небагато користі. А часом думаю, що нам взагалі нічого не допоможе.
– Годі! – вигукнула Бейта. – Торі, припини! Коли ти це кажеш, мені увижається, що Мул вже поруч. Краще зараз розповімо про все Еблінгу!
Еблінг Міс, що сидів за довгим столом, підвів голову і подивився на них затьмареними очима. Його ріденьке волосся було скуйовджене, а губи плямкали, мов уві сні.
– Га? – сказав він. – Хтось мене шукає?
Бейта присіла навпочіпки.
– Ми вас розбудили? Нам піти?
– Піти? Хто це? Бейта? Ні-ні, залишайтеся! Тут немає стільців? Я десь їх бачив… – Він вказав пальцем у непевному напрямку.
Торан підсунув два стільці. Бейта сіла і вхопила психолога за мляву руку.
– Ми можемо з вами поговорити, докторе? – Вона нечасто вживала його титул.
– Щось трапилося? – У його замислених очах промайнула якась іскра. На обвислих щоках показався рум’янець. – Що ви хочете?
Бейта пояснила:
– Тут був капітан Прітчер. Дозволь мені говорити, Торі. Ви пам’ятаєте капітана Прітчера, докторе?
– Так…Так. – Він закрив пальцями губи, а потім забрав їх. – Високий чоловік. Демократ.
– Так, він. Він виявив мутацію Мула. Він був тут, докторе, і розмовляв із нами.
– Але ж це не новина. Я вже знаю про мутацію Мула. – А потім, щиро здивувавшися, додав: – Хіба я не говорив вам? Чи я забув вам сказати?
– Що забули сказати? – напосідав Торан.
– Про мутацію Мула, певна річ. Він спотворює емоції. Вдається до емоційного контролю! Хіба я вам не розповідав? Що змусило мене забути? – Він неквапно почав смоктати нижню губу і замислився.
Потім його голос повільно ожив, а очі широко розплющилися, немов його млявий мозок прокинувся. Та говорив він наче уві сні, дивлячись повз своїх слухачів, а не на них.
– Насправді все напрочуд просто. Для цього не потрібні спеціальні знання. Лише вдатися до математичних розрахунків психоісторії, застосувавши рівняння третього рівня… Та годі про це. Пояснити можна й звичайними словами, які не стосуються психоісторичних явищ.