– Що нам робити? Ми можемо попередити Другу Фундацію?
– Ми мусимо, інакше вони можуть загинути через незнання, а цим не варто ризикувати. Але жодного способу попередити їх не існує.
– Невже жодного?
– Я не знаю, де вони перебувають. Вони «на іншому кінці Галактики», і це все, що відомо. Але там мільйони світів.
– Але ж, Еблінгу, хіба там нічого не сказано? – Вона показала на плівки, якими був захаращений стіл.
– Ні, нічого. Поки що я ні на що не натрапив. Це щось означає. Мусить бути якась причина… – Його очі знову набули спантеличеного виразу. – Я хотів би, щоб ви пішли. Я змарнував достатньо часу, а в мене його обмаль.
Він відтрутив її роздратовано і похмуро.
Почулися м’які кроки Магніфіко.
– Міледі, ваш чоловік вже вдома.
Еблінг Міс не привітався з блазнем. Він знову взявся за проектор.
Того ж вечора Торан, вислухавши її, сказав:
– І ти гадаєш, він справді має рацію, Бей? Тобі не здається… – Він завагався.
– Він має рацію, Торі. Він хворий, я це знаю. Всі зміни, що з ним відбуваються, втрата ваги, те, як він говорить – все це свідчить про хворобу. Але якщо йдеться про Мула, Другу Фундацію чи будь-що, над чим він працює, до нього варто дослухатися. Його розум прозорий та чистий, як небо у космосі. Він знає, що каже. І я йому вірю.
– Тоді є якась надія. – Частково це було запитання.
– Я… я не думала над цим. Може, і є! А може, нема! Тому я ношу із собою бластер. – Говорячи це, вона тримала в руках зброю із блискучою цівкою. – На всяк випадок, Торі. На всяк випадок.
– Що ти маєш на увазі?
Сміх Бейти був дещо істеричним.
– Неважливо. Може, я вже теж трохи несповна розуму – як Еблінг Міс.
Тоді Еблінгові Місу залишалося жити сім днів, і ці сім днів непомітно промайнули один за одним.
Торан весь час перебував у якомусь заціпенінні. Потепління та монотонна тиша зробили його апатичним. Здавалося, в ньому завмерло життя і він занурився у безперервну сплячку.
Міс нагадував прихований організм, чия потайна робота не приносила жодних результатів. Він забарикадувався. Ні Торан, ні Бейта його не бачили. В його існуванні був переконаний лише Магніфіко, що сновигав до бібліотеки і назад. Магніфіко став мовчазним та задумливим. Навшпиньках носив таці з їжею і пильно вдивлявся у напівтемряву.
Бейта чимраз більше нагадувала себе колишню. Її збудження зникло, але зміцніла впевненість у собі. Вона теж ходила замисленою і прагнула бути на самоті. Якось Торан помітив, як Бейта вовтузиться з бластером. Та вона швидко сховала його, змусивши себе усміхнутися.
– Що ти з ним робиш, Бей?
– Розглядаю. Хіба це злочин?
– Ти ж прострелиш свою дурненьку голівку.
– Прострелю, то й прострелю. Нема чим перейматися!
Подружнє життя навчило Торана, що марно сперечатися з жінкою не в гуморі.
В останній день до них прибіг засапаний і переляканий Магніфіко.
– Учений доктор кличе вас. Йому зле.
Йому й справді було зле. Він лежав у ліжку, його очі неприродно вирячилися і дивно блищали. Він був брудний і геть змінився.
– Еблінгу! – крикнула Бейта.
– Дозвольте мені сказати, – прохрипів психолог, поволеньки спираючись на худий лікоть, – дозвольте мені сказати. Я завершив і можу передати свою працю вам. Я не зробив жодних записів і знищив усі клаптики, де робив підрахунки. Ніхто інший не повинен цього знати. Ви маєте все запам’ятати.
– Магніфіко, – грубо сказала Бейта, – йди нагору.
Блазень неохоче підвівся і зробив крок назад. Його очі сумно дивилися на Міса.
Той мляво махнув рукою:
– Він не заважає, тож хай залишається. Не йди, Магніфіко.
Блазень швидко сів. Бейта втупилася в підлогу і повільно прикушувала нижню губу.
Міс хрипко зашепотів:
– Я переконаний, що Друга Фундація може виграти, якщо Мул не перехопить її передчасно. Її зберігали в таємниці, і цю таємницю потрібно далі захищати, бо це важливо. Ви повинні летіти туди, ваша інформація є дуже вагомою… можливо, вона все змінить. Чуєте мене?
Торан закричав, вже не стримуючи себе:
– Так, так! Скажіть нам, як туди потрапити, Еблінгу! Де це?
– Я скажу вам, – почувся слабкий голос.
Але він так і не сказав.
Неймовірно збліднувши, Бейта націлилася і вистрілила. Пролунав гуркіт, постріл бластера вщент спалив тіло Міса до талії, залишивши нерівну дірку в стіні.
Бластер впав на підлогу із занімілих пальців Бейти.