26. Кінець пошуків
Не було сказано жодного слова. Луна від пострілу піднялася вгору і з гуркотом впала вниз із тихим різким шурхотом. Перш ніж вщухнути, він заглушив стук бластера, що випав на підлогу з рук Бейти, пронизливий крик Магніфіко та невиразний зойк Торана.
Запанувала нестерпна тиша.
Бейта схилила голову в передчутті невідомого. Промінець світла вихопив її сльозу. Вона не плакала із самого дитинства.
М’язи Торана звело від спазму, він застиг, зціпивши зуби. Обличчя Магніфіко нагадувало вицвілу, байдужу маску.
Урешті Торан прошепотів крізь зуби чужим голосом:
– То ти жінка Мула. Він добрався до тебе!
Бейта підвела голову. Її обличчя скривилося у невеселій посмішці:
– Я жінка Мула? Це смішно.
Вона нервово посміхнулася і відкинула волосся назад. Її голос видавався нормальним або майже нормальним.
– Усьому край, Торане; тепер я можу пояснити. Не знаю, скільки я проживу. Але я можу принаймні почати говорити…
Напруга минулася, і Торан відчув мляву байдужість.
– Про що говорити, Бей? Про що тут говорити?
– Про катастрофу, що рухалася за нами. Ми помічали її, Торі. Не пам’ятаєш? Не пам’ятаєш, як поразка дихала нам у потилицю, але ніяк не могла вхопити нас за горло? Ми були на Фундації, і вона загинула тоді, як незалежні торгівці ще боролися. Ми вчасно вислизнули і потрапили на Притулок. Він теж склав зброю, коли інші ще билися, а ми знову вчасно втекли. Ми полетіли на Неотрентор, і тепер він вже напевно визнає владу Мула.
Торан послухав і похитав головою.
– Не розумію.
– Торі, таке не трапляється у реальному житті. Ми з тобою – маленькі люди; ми не можемо безнастанно потрапляти з одного політичного виру до іншого, вештаючися цілий рік у космосі, якщо тільки самі не приносимо цей вихор. Якщо самі не поширюємо інфекцію! Тепер ти збагнув?
Торан стиснув губи. Його погляд нажахано спинився на тій, що колись була людиною, і йому стало вельми кепсько.
– Забираймося звідси, Бейто. Ходімо надвір.
Нагорі було хмарно. Вітер рвучко рухав хмари і куйовдив Бейтине волосся. Магніфіко крадькома пішов за ними і тепер вештався поруч, дослухаючись до їхньої розмови.
Торан суворо сказав:
– Ти вбила Еблінга Міса, бо вважала його центром інфекції? – Щось у її погляді вразило його. Він прошепотів: – Він був Мулом? – Він не вірив, не міг повірити у власні слова.
Бейта гучно засміялася:
– Бідний Еблінг був Мулом? О Галактико, ні! Я б не вбила його, якби він був Мулом. Він би виявив емоції, що керували мною, і змінив би їх на любов, відданість, обожнювання, жах – все, на що забажав. Ні, я вбила Еблінга саме тому, що він не Мул. Я зробила це, бо він знав, де Друга Фундація, і за мить видав би цю таємницю Мулові.
– Видав би таємницю Мулові, – тупо повторив Торан. – Видав би Мулові…
А потім раптово закричав і з жахом глянув на блазня, який мимовільно сів, очевидно, збагнувши те, що він почув.
– Це не Магніфіко? – прошепотів Торан.
– Послухай, – сказала Бейта, – ти пам’ятаєш, що сталося на Неотренторі? Ну ж бо, Торі…
Але він похитав головою і щось пробурмотів, дивлячись на неї.
Вона втомлено продовжила:
– На Неотренторі помер чоловік. Помер, а ніхто його й пальцем не торкнувся. Хіба це не правда? Магніфіко грав на своєму візіосонорі, а коли завершив, принц вже був мертвий. Невже це не дивно? Невже не дивно, що істота, яка боїться всього і безпорадна від жаху, має здатність убивати за власним бажанням?
– Музика та світлові ефекти, – сказав Торан, – мають глибокий емоційний вплив…
– Так, емоційний вплив. Напрочуд великий. А Мул, як виявилося, спеціалізується саме на емоційних впливах. Гадаю, це можна вважати збігом. Як і те, що істота, яка може вбивати навіюванням, настільки нажахана. Уявімо, що Мул якось змінив його розум, і це можна пояснити. Але, Торане, я слухала той твір, який убив в кронпринца. Лише трохи, але й цього виявилося достатньо, щоб я відчула той самий відчай, який охопив мене у Часовому Сховищі та на Притулку. Торане, це своєрідне почуття я не сплутаю ні з чим.
Обличчя Торана потемніло.
– Я… теж це відчував, хоча й забув. Я ніколи не думав…
– Саме тоді це вперше спало мені на думку. То було якесь невиразне відчуття – інтуїція, якщо можна так сказати. Але мені не було за що зачепитися. А потім Прітчер розповів нам про Мула та його мутацію, і мені все стало зрозуміло. Мул навіяв відчай у Часовому Сховищі, а Магніфіко – на Неотренторі. Це була одна й та сама емоція. Отже, Мул та Магніфіко – одна людина. Гарно складається, чи не так, Торі? Хіба це не схоже на аксіому у геометрії – фігури, які дорівнюють одній і тій самій фігурі, є рівними між собою?