— Так, доволі недоречно, але не смертельно. Ти теж не перший мій коханець.
— Ох! — мовив Пелорат радше розгублено, а тоді, зауваживши легку усмішку Блісс, додав: — Тобто, звісно ж. Я й не очікував, що міг би… Словом, моїй першій дружині це не подобалося.
— Але мені подобається. Мені твої нескінченні поринання в думки здаються привабливими.
— У це я не вірю, але мені спало на думку ще дещо. Робот чи людина — немає значення. У цьому ми погоджуємося. Однак я ізолят, і тобі це відомо. Я не частина Геї, і коли ми усамітнюємося, ти ділишся емоціями за межами Геї, навіть якщо дозволяєш мені ненадовго взяти в цьому участь, утім це мають бути не настільки потужні емоції, які ти переживала б, якби Гея кохалася з Геєю.
— Кохання з тобою, Пеле, дарує свою втіху, — сказала Блісс. — Далі я не зазираю.
— Але питання не лише в тому, що ти кохаєш мене. Ти — не лише ти. Що як Гея вважатиме це збоченням?
— Якщо вважатиме, я знатиму, бо я і є Гея. А оскільки я насолоджуюся тобою, то й Гея теж. Коли ми кохаємося, вся Гея так чи інак розділяє ці відчуття. Коли я кажу, що кохаю тебе, це означає, що Гея кохає тебе, хоча лише тому складнику, яким я є, відведено безпосередню роль. Здається, тебе це бентежить.
— Те, що я ізолят, Блісс. Я цього достоту не розумію.
— Завжди можна провести аналогію з тілом ізолята. Коли ти насвистуєш мелодію, насвистувати її хоче все твоє тіло, ти як організм, але безпосереднє завдання доручено твоїм губам, язику та легеням. Твій великий палець на правій нозі не робить нічого.
— Він може підстукувати мелодії.
— Але це не обов’язково для насвистування. Підстукування великим пальцем — не сама дія, а реакція на неї, і справді, всі частини Геї можуть у якийсь спосіб реагувати на мою емоцію, як я реагую на їхню.
— Припускаю, соромитися через це немає сенсу.
— Ніякого.
— Але це дає мені химерне відчуття відповідальності. Коли я намагаюся зробити тебе щасливою, то розумію, що мушу намагатися зробити щасливим кожен організм на Геї.
— Кожен атом — і ти робиш. Ти докладаєшся до почуття спільної радості, яким я коротко з тобою ділюся. Гадаю, твій внесок надто малий, щоб його було легко вирахувати, але він є, і це знання мусить посилювати твою радість.
— Хотів би я бути впевненим, що Ґолан достатньо заклопотаний маневруванням у гіперпросторі, щоб деякий час лишатися в кабіні пілота, — промовив Пелорат.
— Прагнеш медового місяця, так?
— Так.
— Тоді знайди папірець, напиши на ньому «Гніздечко молодят», прикріпи зовні на дверях, і якщо він захоче увійти — це його проблема.
Так Пелорат і вчинив, і саме під час подальших приємних дій «Далека зірка» зробила стрибок. Ані Пелорат, ані Блісс цього не помітили, та й не змогли б, навіть якби звертали увагу.
2
Минуло лише кілька місяців, відколи Пелорат познайомився з Тревізом і вперше полишив Термінус. До того за понад пів століття (за галактичним стандартом) свого життя він жодного разу не покидав поверхні планети.
Як науковець сам собі уявляв, за ці місяці він став стріляним горобцем. Пелорат побачив три планети з космосу: сам Термінус, Сейшелл і Гею. А тепер споглядав на екрані четверту, хоч і через підконтрольний комп’ютеру телескопічний пристрій. Четвертою планетою був Компореллон.
І знову, вчетверте, Пелорат був дещо розчарований. Він чомусь і досі думав, ніби дивитися на населений світ із космосу означало бачити контури його континентів, оточених морем; або ж, якщо світ був сухим, обриси озер із навколишнім суходолом.
Але це було не так.
Якщо світ заселений, у ньому є атмосфера, а також гідросфера. А якщо там є повітря і вода, то бували хмари; а якщо були хмари, вони затуляли краєвид. Тож Пелорат знову збагнув, що дивиться на білі закрути з де-не-де помітними проблисками блідо-блакитного чи іржаво-брунатного.
Він похмуро замислився, чи можна визначити світ, якщо вивести на екран його зображення з висоти, скажімо, трьохсот тисяч кілометрів. Як відрізнити один хмарний закрут від іншого?
Блісс трохи занепокоєно зиркнула на Пелората.
— У чому річ, Пеле? Ти начебто не радий.
— Мені здається, що всі планети з космосу однакові.
— І що з того, Янове? — спитав Тревіз. — Усі берегові лінії на горизонті Термінуса теж однакові, якщо не знати, що шукати — конкретну гірську вершину чи конкретний прибережний острівець цікавої форми.
— Насмілюся спитати, — з помітним невдоволенням зазначив Пелорат, — що можна відшукати в масі рухливих хмар? Навіть якщо спробувати, перш ніж ви визначитесь, ці хмари вже попливуть на нічний бік планети.
— Придивіться уважніше, Янове. Якщо ви простежите за формою хмар, то помітите, що вони зазвичай складаються у візерунок, який оплітає планету і рухається навколо центру. Цей центр приблизно розташований на одному з полюсів.
— Котрому? — поцікавилася Блісс.
— Оскільки відносно нас планета обертається за годинниковою стрілкою, ми за визначенням дивимося на південний полюс. А оскільки центр мусить бути десь за п’ятнадцять градусів від термінатора — межі світла та тіні, — а планетарна вісь нахилена під двадцять одним градусом до перпендикуляра площини обертання, зараз середина весни чи середина літа, залежно від того, рухається полюс від термінатора чи до нього. Якщо попрошу, комп’ютер може обрахувати орбіту і якнайшвидше мені її повідомити. Столиця на північному боці екватора, тож зараз там середина осені чи зими.
— Ви здатні все це визначити? — спохмурнів Пелорат. Він вдивлявся у хмарний шар — неначе думав, що той може чи мусить до нього заговорити, але, звісно, це було не так.
— І не лише це, — продовжив Тревіз, — але якщо ви глянете на полярні регіони, то помітите, що в шарі хмар начебто немає просвітів, коли вони відходять від полюсів. Насправді просвіти є, але крізь них ви бачите кригу, тож це біле на білому.
— Ага, — озвався Пелорат. — Гадаю, на полюсах це очікувано.
— На населених планетах — безперечно. Безживні планети можуть не мати повітря чи води або ж мати явні ознаки того, що хмари чи лід утворені не з води. На цій планеті таких ознак немає, тож ми знаємо, що дивимося на водяні хмари та водяний лід. Наступне, що ми помічаємо, це ділянку неторканого білого з денного боку термінатора, і досвідчене око одразу бачить, що вона більша за середню. Крім цього, можна зауважити такий собі помаранчевий відблиск світла, доволі тьмяний, і це означає, що сонце Компореллона відчутно холодніше за сонце Термінуса. Хоча Компореллон розташований ближче до свого сонця, ніж Термінус до свого, та все ж не достатньо близько, щоб компенсувати нижчу температуру. Отже, Компореллон — дуже-дуже холодний населений світ.
— Ви читаєте це як книгу, старий друже, — із захватом озвався Пелорат.
— Не дивуйтеся надто сильно, — лагідно всміхнувся Тревіз. — Комп’ютер надав мені потрібну статистику, а також дані про середню температуру — доволі низьку. Неважко зробити висновки щодо чогось уже відомого. Власне, Компореллон перебуває на межі льодовикового періоду і переживав би його, якби розташування континентів краще годилося для цього стану.
— Мені не подобається холодний світ. — Блісс прикусила нижню губу.
— У нас є теплий одяг, — сказав Тревіз.
— Неважливо. Люди насправді не пристосовані до холодної погоди. У нас немає ні товстого хутра чи пір’я, ні достатньої кількості підшкірного жиру. Якщо у світі є холодна погода, це свідчить про певне недбале ставлення до добробуту його частин.
— Гея — рівномірно теплий світ?
— Так, більша її частина. На ній є холодні зони для пристосованих до холоду рослин та тварин і деякі спекотні зони для пристосованих до спеки, але здебільшого Гея рівномірно тепла, і там ніколи не буває некомфортно спекотно чи холодно для тих, хто звик до помірних температур, зокрема, звісно, і людей.