— Чи є потреба мені знати причину існування цих мацаків, Блісс, навіть якщо я не знаю, де вони?
— На думку Геї, немає.
— Але, припускаю, я можу вгадати. Ви вірите, що є хранителями Галактики.
— Ми прагнемо мати стабільну та безпечну Галактику, мирну та квітучу. План Селдона, принаймні за початковим задумом Гарі Селдона, передбачає встановлення Другої Галактичної Імперії, стабільнішої та дієвішої за Першу. План, який постійно видозмінювала та покращувала Друга Фундація, поки що працював добре.
— Але Гея не хоче Другої Галактичної Імперії у звичному сенсі, чи не так? Ви прагнете Галаксії — живої Галаксії.
— Оскільки ви це дозволили, ми сподіваємося з часом отримати Галаксію. Якби рішення було не на нашу користь, ми боролися б за Другу Імперію Селдона й зробили б її якомога безпечнішою.
— Але що не так із… — Тревіз вловив тихий звук, схожий на свердлення. — Комп’ютер подає мені сигнал. Гадаю, він отримує вказівки щодо пропускної станції. Я повернуся.
Він зайшов у кабіну пілота, поклав долоні на розмітку на поверхні столу та виявив, що це справді були вказівки щодо конкретної пропускної станції, до якої йому треба було прямувати, — координати відносно лінії від центра Компореллона до його північного полюса, встановлений маршрут наближення.
Тревіз просигналив, що згоден, і на хвильку присів.
План Селдона! Він давно про нього не думав. Перша Галактична Імперія пала, а Фундація п’ятсот років розросталася, спершу конкуруючи з Імперією, а потім на її руїнах — усе згідно з Планом.
Потім було вторгнення Мула, що деякий час загрожував розтрощити План на друзки, однак Фундація втрималася — можливо, з допомогою завжди прихованої Другої Фундації, а можливо, і ще краще прихованої Геї.
Тепер Плану загрожувало дещо значно серйозніше, ніж Мул. Від відновлення імперії його буде переспрямовано до чогось, геть не схожого на будь-що в історії — Галаксії. І Тревіз сам на це погодився.
Але чому? Невже в Плані була хиба? Ґрунтовна хиба?
Якусь минущу мить Тревізові здавалося, що ця хиба справді існувала, і що він знав, у чому вона полягала, знав це, коли ухвалював своє рішення, — але знання, якщо то було воно, щезло так само швидко, як і з’явилося, і він лишився ні з чим.
Можливо, йому просто здалося — і тоді, коли він вирішував, і зараз. Усе ж таки він нічого не знав про План поза основними, побудованими на психоісторії припущеннями. Подробиць він не мав і точно анітрохи не розумівся на математичних обчисленнях.
Він заплющив очі й замислився…
Нічого.
Можливо, допоможе додаткова потужність від комп’ютера? Він поклав долоні на поверхню столу та відчув тепло обійм долонь. Заплющив очі і знову замислився…
Усе одно нічого.
4
Компореллонець, який ступив на борт корабля, мав голографічне посвідчення особи. На ньому досконало чітко було зображено його округле й трохи заросле бородою обличчя, а нижче зазначено ім’я: А. Кендрей.
То був коротун з однаково округлими лицем і тілом; він мав свіжий, доброзичливий вигляд і манери й задивлявся на корабель із помітним зачудуванням.
— Як ви так швидко спустилися? — спитав він. — Ми очікували вас тільки через дві години.
— Це корабель нової моделі, — з ухильною ввічливістю відповів Тревіз.
Однак Кендрей був не таким юним і невинним, яким здавався. Він зайшов у кабіну пілота й одразу констатував:
— Гравітаційний?
Тревіз не бачив сенсу заперечувати щось настільки очевидне, тож безвиразно мовив:
— Так.
— Дуже цікаво. Про них чуєш, але чомусь ніколи не бачиш. Двигуни в корпусі?
— Саме так.
— Комп’ютерні мікросхеми теж? — Кендрей перевів погляд на комп’ютер.
— Так. Принаймні так мені казали. Я не перевіряв.
— Що ж. Мені потрібна інформація про корабель: номер двигуна, місце виготовлення, ідентифікаційний номер, уся начинка. Я певен, це все є в комп’ютері, тож він може видати потрібні мені офіційні дані за пів секунди.
Це забрало не набагато довше. Кендрей знову роззирнувся:
— Ви утрьох — це всі люди на борту?
— Саме так.
— Живі тварини? Рослини? Стан здоров’я?
— Ні, ні, і добрий, — рішуче відповів Тревіз.
— Гм, — озвався Кендрей, роблячи нотатки. — Чи не могли б ви покласти сюди долоню? Стандартна перевірка. Праву, будь ласка.
Тревіз несхвально зиркнув на пристрій. Його використовували дедалі повсюдніше й швидко вдосконалювали. Нерозвиненість світу можна було визначити з одного погляду за нерозвиненістю тамтешнього мікродетектора, однак навіть на найвідсталіших планетах він був. Його почали використовувати після остаточного розпаду Імперії, коли кожен колишній фрагмент цілого прагнув захиститися від хвороб і чужорідних мікроорганізмів усіх інших фрагментів.
— Що це? — тихо поцікавилася Блісс, витягнувши шию, щоб розгледіти пристрій спершу з одного боку, а тоді з іншого.
— Гадаю, це називається мікродетектор, — відповів Пелорат.
— Нічого таємничого, — додав Тревіз. — Це пристрій, який автоматично перевіряє частину твого тіла, всередині та зовні, на предмет будь-яких мікроорганізмів, здатних переносити хворобу.
— Також він класифікує мікроорганізми, — пояснив Кендрей, у чиєму голосі більш ніж явно чулася гордість. — Його розробили просто тут, на Компореллоні. І якщо ви не проти, я досі чекаю вашу праву руку.
Тревіз устромив свою правицю в пристрій і спостерігав, як рядами горизонтальних ліній протанцювали низки маленьких червоних позначок. Кендрей торкнувся контактного сенсора, і мікродетектор негайно видав кольорову факсимільну копію.
— Будьте ласкаві підписати, сер.
Тревіз послухався.
— Наскільки все погано? — спитав він. — Мені ж не загрожує серйозна небезпека, правда?
— Я не медик, — сказав Кендрей, — тож не можу сказати подробиць, але він не показує жодних ознак, які вимагають не пускати вас чи помістити в карантин. Це все, що мене цікавить.
— Оце мені пощастило, — сухо озвався Тревіз і трусонув рукою, позбуваючись залишків легкого поколювання.
— Ви, сер, — провадив далі Кендрей, і Пелорат дещо непевно встромив руку, а тоді підписав факсиміле.
— І ви, мем?
За кілька секунд Кендрей втупився у результат.
— Нічого схожого раніше не бачив. — Він благоговійно підвів погляд на Блісс. — Негативний. Повністю.
— Як чудово. — Блісс чарівно всміхнулася.
— Так, мем. Я вам заздрю. — Він знову глянув на перше факсиміле та мовив: — Ваші документи, містере Тревіз.
Тревіз надав їх. Зиркнувши, Кендрей знову здивовано підняв очі:
— Депутат законодавчого органу Термінуса?
— Саме так.
— Високопоставлений чиновник Фундації?
— Так точно, — незворушно підтвердив Тревіз. — Тож покінчімо із цим якомога швидше, гаразд?
— Ви капітан корабля?
— Так.
— Мета відвідин?
— Безпека Фундації, і це вся відповідь, яку я вам надам. Ви розумієте?
— Так, сер. Скільки ви маєте намір тут пробути?
— Не знаю. Можливо, тиждень.
— Дуже добре, сер. А цей джентльмен?
— Це доктор Янов Пелорат. У вас тут є його підпис, і я за нього ручаюся. Він науковець із Термінуса і мій асистент у справі моїх відвідин.
— Розумію, сер, але я мушу побачити його документи. Боюся, правило є правило. Сподіваюся, ви зрозумієте, сер.
Пелорат вручив свої документи. Кендрей кивнув:
— А ви, міс?
— Немає потреби тривожити пані, — тихо мовив Тревіз. — За неї я теж ручаюся.
— Так, сер. Але мені потрібне посвідчення.
— Боюся, у мене немає ніяких документів, сер, — сказала Блісс.
— Перепрошую? — спохмурнів Кендрей.
— Юна пані нічого із собою не взяла, — пояснив Тревіз. — Недбалість. Усе абсолютно як слід. Я беру на себе повну відповідальність.