— Якщо ми потрапимо до столиці, то одразу ж зануримось у політичний вир. Якщо цей світ виступає проти Фундації, як натякав чолов’яга на пропускній станції, ми напрошуємося на неприємності.
— З іншого боку, столиця — найпевніше, інтелектуальний центр планети, і якщо нам десь і пощастить знайти потрібну нам інформацію, то саме там. Що ж до протидії Фундації, то я сумніваюся, що вони зможуть надто відверто її демонструвати. Мер могла мене не дуже полюбляти, але навіть вона не дозволяла собі неналежного ставлення до депутата. Гарла Бранно не мала бажання створювати прецедент.
Блісс вийшла з туалету з досі вологими після миття руками. Не виказуючи ані дрібки занепокоєння, поправила одяг та мовила:
— До речі, сподіваюся, випорожнення ретельно переробляються.
— А як інакше? — відповів Тревіз. — На скільки, думаєте, нам вистачить запасу води, якщо ми не перероблятимемо випорожнення? На чому, гадаєте, ростуть ці ретельно ароматизовані дріжджі, які ми їмо, щоб додати пряного смаку нашим замороженим продуктам? Сподіваюся, це не зіпсує вам апетит, моя практична Блісс.
— А хіба мусить? Звідки, гадаєте, походить їжа та вода на Геї, чи на цій планеті, чи на Термінусі?
— На Геї випорожнення, звісно, так само живі, як і ви.
— Не живі. Свідомі. Є різниця. Звісно, рівень їхньої свідомості дуже низький.
Тревіз зневажливо засопів, але не намагався відповідати.
— Піду до кабіни пілота, складу компанію комп’ютеру, — сказав він. — Хоча не те щоб вона йому була потрібна.
— Чи можемо ми прийти й допомогти вам складати йому компанію? — спитав Пелорат. — Я досі ніяк не звикну, що він може самотужки нас посадити, а також бачити інші кораблі, чи бурі, чи… що ще?
Тревіз широко всміхнувся.
— Звикайте, будь ласка. Цей корабель у набагато більшій безпеці під управлінням комп’ютера, ніж коли-небудь буде під моїм. Але, звісно, приходьте. Вам буде корисно бачити, що відбувається.
Вони летіли освітленим боком планети, бо, як пояснив Тревіз, мапу з комп’ютера легше буде порівняти з реальністю при світлі, ніж у темряві.
— Це ж очевидно, — зауважив Пелорат.
— Аж ніяк. Комп’ютер так само швидко робитиме висновки за інфрачервоним світлом, яке поверхня випромінює навіть у темряві. Проте довші інфрачервоні хвилі не дадуть комп’ютерові тієї ж деталізації, що й видиме світло. Інакше кажучи, комп’ютер не настільки добре та точно бачить в інфрачервоному спектрі, а там, де в цьому немає необхідності, я хочу якнайменше ускладнювати йому завдання.
— Що як столиця на темному боці?
— Шанси п’ятдесят на п’ятдесят, але якщо це так, то щойно порівняємо мапу з її околицями в денному світлі, зможемо доволі безпомильно прослизнути до столиці навіть у темряві. І задовго до того, як до неї наблизимось, вловлюватимемо зустрічні мікрохвильові промені та отримуватимемо повідомлення, які спрямують нас до найзручнішого космопорту. Немає причин хвилюватися.
— Ви впевнені? — спитала Блісс. — Ви везете мене вниз без документів та світу народження, який місцеві люди визнають, — а я будь-що маю намір не згадувати в їхній присутності Гею. То що нам робити, якщо на поверхні в мене попросять ці папери?
— Це малоймовірно. Усі вважатимуть, що про це подбали на пропускній станції.
— Але що як спитають?
— От коли це станеться, тоді й будемо розбиратися. А тим часом не створюймо проблем із нічого.
— Доки ми розберемося, може бути надто пізно.
— Я скористаюся своєю винахідливістю, щоб надто пізно не було.
— До слова про винахідливість, як ви провели нас через пропускну станцію?
Тревіз глянув на Блісс і дозволив губам повільно розтягнутися в усмішці, з якою він скидався на бешкетного підлітка.
— Усього лише мізками.
— Що ви зробили, старий? — поцікавився Пелорат.
— Просто треба було дібрати належний аргумент. Я спробував погрози та ледь помітний натяк на підкуп. Звертався до його логіки та вірності Фундації. Ніщо не допомагало, тож я вдався до крайнього варіанта. Сказав, що ви, Пелорате, зраджуєте дружині.
— Дружині? Але ж, мій любий друже, у мене наразі немає дружини.
— Знаю, але він цього не знав.
— Припускаю, — мовила Блісс, — під «дружиною» ви маєте на увазі жінку, яка є постійною супутницею конкретного чоловіка.
— Трохи більше, Блісс. Законну супутницю, яка має відповідні права.
— Блісс, у мене немає дружини, — знервовано запевнив Пелорат. — Подеколи в минулому вона у мене була, але тривалий час уже ні. Якщо ти забажаєш пройти через законний ритуал…
— Ох, Пеле, — відмахнулася правою рукою Блісс, — навіщо мені цього хотіти? У мене незліченні супутники, настільки ж мені близькі, наскільки одна твоя рука близька до іншої. Лише ізоляти почуваються так відчужено, що їм доводиться за допомогою штучних звичаїв впроваджувати слабкий замінник справжніх стосунків.
— Але я і є ізолят, люба Блісс.
— Невдовзі ти будеш меншим ізолятом, Пеле. Можливо, ніколи повністю Геєю, але вже й не цілковитим ізолятом, і в тебе буде безліч супутників.
— Я хочу лише тебе, Блісс.
— Це тому, що ти нічого про це не знаєш. Ти збагнеш.
Протягом цієї розмови Тревіз із сутужним терпінням на обличчі вдивлявся в екран. Хмарний шар наблизився, і на якусь мить усе оповив сірий туман.
Мікрохвильове зображення, подумав він, — і комп’ютер одразу перемкнувся на виявлення радіолокаційних відображень. Хмари щезли, поступившись місцем поверхні Компореллона в штучних кольорах, із трохи розмитими та нестійкими межами між секторами різного складу.
— Це так відтепер усе буде виглядати? — дещо зачудовано спитала Блісс.
— Лише поки ми проходимо хмари. Тоді знову повернемося на сонячне світло. — Поки він говорив, світло й нормальна видимість повернулися.
— Зрозуміло. — Блісс обернулась до нього. — Але чого я не розумію, то це чому чиновникові на пропускній станції було важливо, зраджує Пел дружині чи ні.
— Я сказав, що якщо той тип, Кендрей, вас затримає, новини дійдуть до Термінуса, а отже, й до дружини Пелората. Тоді в Пелората будуть проблеми. Я не конкретизував, які саме, але намагався створити враження, ніби серйозні. Між чоловіками є таке собі братерство, — тепер Тревіз широко усміхався, — і один не виказуватиме іншого. Навіть допоможе, якщо попросять. Гадаю, мотивація така: наступного разу допомога може знадобитися тому, хто допоміг. Припускаю також, — додав він, — що схоже сестринство є серед жінок, але жінкою я ніколи не був, тож не мав можливості зблизька його спостерігати.
Обличчя Блісс нагадувало вродливу грозову хмару.
— Це жарт? — вимогливо спитала вона.
— Ні, я серйозно. Я не кажу, що цей Кендрей пропустив нас, лише щоб допомогти Янову уникнути гніву дружини. Чоловіче братерство могло просто додати вирішальний поштовх до моїх аргументів.
— Але це жахливо. Суспільство утримують і зв’язують докупи правила. Хіба це настільки легко — нехтувати правилами з банальних причин?
— Ну, — одразу почав захищатися Тревіз, — деякі правила самі собою є банальними. Мало які світи дуже прискіпливі щодо перетину меж свого простору в час миру та комерційного розквіту, які ми зараз маємо завдяки Фундації. З якихось причин Компореллон вибивається із загалу — напевно, якісь неочевидні внутрішньополітичні пертурбації. Чому ми маємо через це страждати?
— Це не стосується справи. Якщо ми будемо дотримуватися лише тих правил, які вважатимемо справедливими і обґрунтованими, жодне не протримається довго, бо не існує правила, яке хтось не вважав би несправедливим та необґрунтованим. А якщо ми прагнемо переслідувати власний зиск, як ми його бачимо, то завжди знайдемо причину вірити, що якесь правило, яке нам заважає, несправедливе й необґрунтоване. І тоді те, що почнеться з хитрої витівки, закінчиться анархією та катастрофою навіть для хитрого витівника, оскільки він також не переживе розпаду суспільства.