Пелорат, зі свого боку, вдоволено роззирнувся й потужно видихнув із полегшенням крізь ніс, насолоджучись жалючою холоднечею, — принаймні поки що. Він навіть навмисне розстібнув пальто, щоб вітер штовхнув його в груди. Науковець знав, що невдовзі доведеться знову застібнутися та намотати шарфа, але поки що хотів відчути наявність атмосфери, якої бракувало на борту.
Блісс теж щільно загорнулась у пальто й руками в рукавичках смикнула донизу шапку, прикриваючи вуха. Обличчя її скривилось від жалю, і вона, здавалося, готова була розплакатися.
— Цей світ лихий, — пробурмотіла вона. — Він нас ненавидить і жахливо до нас ставиться.
— Аж ніяк, люба Блісс, — запевнив Пелорат. — Я певен, мешканцям цей світ подобається, а вони… гм, подобаються йому, якщо забажаєш. Уже скоро ми зайдемо в приміщення, і там буде тепло.
Спохопившись, він відгорнув один бік пальто і закутав її, а Блісс притислася до його грудей.
Тревіз щосили не зважав на температуру. Він отримав у чиновника космопорту магнітну картку й перевірив її на кишеньковому комп’ютері, щоб упевнитись, що та повідомляла необхідні подробиці — номер ряду та місця, назву та номер двигуна корабля й таке інше. Ще раз переконався, що корабель надійно закріплено, а потім придбав найбільше з можливих страхувань у разі нещасного випадку (насправді даремно, адже «Далека зірка» мусила бути невразлива для компореллонських технологій, та навіть якби це було не так, корабель був безцінний).
Тревіз відшукав стоянку таксі саме там, де вона й мусила бути. (Частина об’єктів у космопортах мала стандартизовані місце розташування, вигляд і спосіб використання. Мусила їх мати, зважаючи на мультисвітову природу клієнтури). Він викликав таксі, зазначивши пункт призначення просто як «Місто».
До них прилинув транспорт на діамагнітних лижах, трохи розхитуючись під поривами вітру та тремтячи від вібрації не надто безшумного двигуна. Воно було темно-сіре, з білим логотипом на задніх дверцятах. Таксист був одягнений у темне пальто та білу хутряну шапку.
— Здається, антураж у цієї планети чорно-білий, — збагнув Пелорат.
— Можливо, у самому місті він жвавіший, — припустив Тревіз.
Водій заговорив у маленький мікрофон, імовірно, щоб не відчиняти віконце.
— До міста, народ?
У його галактичному діалекті чулася ніжна й доволі приємна наспівність, і його було неважко зрозуміти — що завжди полегшення в новому світі.
— Саме так, — відповів Тревіз, і задні дверцята ковзнули, відчиняючись.
Блісс забралася всередину, за нею Пелорат, а тоді й Тревіз. Дверцята зачинилися, і знизу заструменіло тепле повітря.
Блісс потерла руки і повільно видихнула з полегшенням.
Таксі повільно рушило, і водій запитав:
— Цей корабель, на якому ви прибули, він гравітаційний, правда?
— Ви бачили, як він спустився, — сухо озвався Тревіз, — досі сумніваєтесь?
— То він із Термінуса?
— А ви знаєте якийсь інший світ, що може такий збудувати?
Здавалось, водій це проковтнув. Таксі набрало швидкість. Тоді водій перепитав:
— Ви завжди відповідаєте запитанням на запитання?
— Чому б і ні? — не втримався Тревіз.
— У такому разі як би ви мені відповіли, якби я спитав, чи не звати вас Ґолан Тревіз?
— Я відповів би: а чому ви цікавитесь?
Таксі зупинилось на краю космопорту, і водій сказав:
— Просто цікаво! Спитаю ще раз: ви Ґолан Тревіз?
— А яке вам діло? — голос Тревіза став напруженим і ворожим.
— Друже мій, — повідомив водій, — ми не поїдемо, доки ви не відповісте на запитання. І якщо ви чітко не відповісте «так» чи «ні» протягом наступних пари секунд, я вимкну опалення в пасажирському відділенні й ми чекатимемо далі. Ви Ґолан Тревіз, депутат із Термінуса? Якщо ваша відповідь заперечна, вам доведеться показати мені документи.
— Так, я Ґолан Тревіз, і, як депутат Фундації, я очікую шанобливого ставлення відповідно до моєї посади. Якщо вам це не вдасться, у вас будуть неприємності, друже. Що тепер?
— Тепер можемо продовжити трохи невимушеніше. — Таксі знову рушило. — Я ретельно добираю пасажирів і очікував підібрати лише двох чоловіків. Жінка виявилася несподіванкою, і я міг помилитися. Тож якщо ви — це ви, то можете самі пояснити присутність жінки, коли дістанемося місця призначення.
— Ви не знаєте місця мого призначення.
— Узагалі-то знаю. Ви прямуєте до Міністерства транспорту.
— Я туди не збирався.
— Це анітрохи не важливо, депутате. Якби я був таксистом, то відвіз би вас, куди ви хочете. Оскільки я не таксист, то відвезу вас, куди сам захочу.
— Перепрошую, — нахилився вперед Пелорат, — але ж ви точно таксист. Ви кермуєте таксі.
— Будь-хто може кермувати таксі. Не в усіх для цього є ліцензія. І не кожна машина, схожа на таксі, є таксі.
— Годі цих ігор, — сказав Тревіз. — Хто ви й що ви робите? Пам’ятайте, що вам доведеться відповідати за це перед Фундацією.
— Не мені, — мовив водій. — Можливо, моєму начальству. Я — агент Служби безпеки Компореллона. Мені наказано ставитися до вас із гідною вашої посади пошаною, але ви мусите поїхати туди, куди я вас відвезу. І будьте дуже обережні з реакцією, бо цю машину оснащено зброєю і мені наказано захищатися в разі нападу.
4
Набравши крейсерської швидкості, машина рухалася абсолютно гладенько та тихо, а Тревіз мовчки застигнув у салоні. Навіть не дивлячись, він знав, що Пелорат постійно зиркає на нього з невпевненим виразом: мовляв, «що нам робити, прошу, скажіть».
Швидкий погляд повідомив йому, що Блісс сидить спокійно, вочевидь, незворушена. Авжеж, у ній цілий світ. У її шкірі було загорнуто всю Гею, хай би й розташовану на галактичних відстанях. У неї були ресурси, до яких можна було звернутися за крайньої потреби.
Але що все ж таки сталося?
Ясна річ, чиновник із пропускної станції, згідно із заведеним порядком, доповів униз — не згадуючи Блісс, — і це привернуло увагу служби безпеки та, як не дивно, Міністерства транспорту. Чому?
Зараз були мирні часи, і Тревізові невідомо було про якусь особливу напругу у відносинах Компореллона та Фундації. Він сам був важливим чиновником Фундації…
Стривай-но, він сказав чиновнику із пропускної станції — Кендрею, так його звали, — що в нього важливі справи з урядом Компореллона. Він наголошував на цьому, намагаючись отримати пропуск. Кендрей, напевно, доповів і про це, що збурило всякого роду цікавість.
Такого він не очікував, а точно мав би.
То що тоді з його гаданим даром мати рацію? Чи почав депутат уже вірити в те, що він — чорна скринька, як вважала Гея — чи казала, що вважала? Чи не завела його в халепу надмірна самовпевненість, яка зросла на забобонах?
Як він узагалі міг вплутатися в це божевілля? Чи ж він завжди в житті мав рацію? Знав, якою буде завтрашня погода? Чи вигравав великі суми в азартні ігри? Ні, ні та ні.
Тоді, може, він мав рацію лише у великих, основоположних питаннях? Як знати?
Забудь! Одне тільки те, що він повідомив, нібито має важливі державні справи… Ні, він казав про «безпеку Фундації»…
Що ж, тоді сам той факт, що він прибув із питань безпеки Фундації, зробив це таємно й без сповіщення, точно привернув би їхню увагу. Гаразд, але ж доки б вони дізналися, у чому справа, то точно діяли б із максимальною обачністю. Були б церемонні, ставилися б до нього як до високопосадовця. Його не викрадали б і не вдавалися б до погроз.
Утім саме це вони й вчинили. Чому? Що змушувало їх почуватися настільки сильними й могутніми, щоб так обійтися з депутатом Термінуса?
Чи могла це бути Земля? Чи та сама сила, що успішно приховувала першосвіт навіть від величних менталістів Другої Фундації, тепер взялася зірвати його пошуки Землі на першому ж етапі? Чи була Земля всезнавчою? Усемогутньою?