Выбрать главу

Міністерка, безумовно, була жінкою. Навіть якщо ігнорувати груди, це виказували її коротка зачіска і риси обличчя, навіть без макіяжу. Голос також був, безперечно, жіночий — насичене контральто.

— Добрий день, — привіталася вона. — Нас нечасто вшановують честю своїх відвідин чоловіки Термінуса. І жінки, про яких не доповідали, теж. — Вона переводила погляд з одного на іншого, потім зупинилась на Тревізі, який стояв випростаний, напружений і похмурий. — Надто якщо один із чоловіків ще й член Ради.

— Депутат Фундації, — відповів Тревіз, намагаючись, щоб голос його бринів. — Депутат Ґолан Тревіз із місією від Фундації.

— Із місією? — Міністерка звела брови.

— Із місією, — повторив Тревіз. — Чому в такому разі до нас ставляться як до злочинців? Чому озброєні охоронці затримали нас і привели сюди, мов в’язнів? Сподіваюсь, ви розумієте, що Раду Фундації ці новини не потішать.

— Та й зрештою, — озвалася Блісс, і голос її, як порівняти з голосом старшої жінки, здавався трохи заяскравим, — чи доведеться нам стояти так довіку?

Міністерка затримала на Блісс прохолодний погляд, тоді підняла руку:

— Три стільці! Негайно!

Відчинилися двері, і троє чоловіків, одягнені за звичною безрадісною компореллонською модою, майже підтюпцем занесли три стільці. Троє відвідувачів, які стояли перед столом, сіли.

— Ну ось, — із крижаною посмішкою мовила міністерка, — нам зручно?

Тревіз так не думав. Стільці були без подушок, холодні на дотик, із пласкими сидінням та спинкою, які не йшли на поступки формі тіла. Він спитав:

— Навіщо ми тут?

Міністерка звірилася з документами на столі.

— Я поясню, щойно буду впевнена у фактах. Ваш корабель — «Далека зірка» з Термінуса. Це так, депутате?

— Так.

Міністерка підвела погляд.

— Я назвала вашу посаду, депутате. Чи не могли б ви із ввічливості називати мою?

— Як щодо «мадам міністерко»? Чи є почесне звання?

— Почесного звання немає, сер, і вам немає потреби дуб­лювати слова. «Міністерко» годиться, або «мадам», якщо ви втомитеся повторювати.

— Тоді відповідь на ваше запитання — так, міністерко.

— Капітан корабля — Ґолан Тревіз, громадянин Фундації та член Ради Термінуса, — власне, депутат-новачок. І ви і є Тревіз. Усе це так, депутате?

— Так, міністерко. І оскільки я громадянин Фундації…

— Я ще не завершила, депутате. Притримайте до того часу свої заперечення. Вас супроводжує Янов Пелорат, учений, істо­рик і громадянин Фундації. І це ви, чи не так, докторе Пелорат?

Пелорат не стримався й легко здригнувся, коли міністерка звернула на нього проникливий погляд.

— Так, моя лю… — Він затнувся і почав знову: — Так, міністерко.

Міністерка міцно сплела пальці рук.

— У доповіді, яку мені переслали, не згадано про жінку. Ця жінка — членкиня особового складу корабля?

— Так, міністерко, — відповів Тревіз.

— Тоді я звертаюся до жінки. Ваше ім’я?

— Мене знають як Блісс, — мовила та, виструнчившись і промовляючи спокійно та ясно, — хоча моє повне ім’я дов­ше, мадам. Бажаєте його почути?

— Поки що мене вдовольнить і Блісс. Ви громадянка Фундації, Блісс?

— Ні, мадам.

— Громадянкою якого світу ви є, Блісс?

— У мене немає документів, що свідчать про належність до будь-якого світу, мадам.

— Немає документів, Блісс? — Міністерка зробила маленьку позначку в паперах перед собою. — Цей факт зафіксовано. Що ви робите на борту корабля?

— Я пасажирка, мадам.

— Чи просили депутат Тревіз або доктор Пелорат ваші документи перед тим, як ви ступили на борт, Блісс?

— Ні, мадам.

— Чи повідомили ви їх, що не маєте документів, Блісс?

— Ні, мадам.

— Яке ваше призначення на борту корабля, Блісс? Чи відповідає ваше ім’я вашому призначенню?

— Я пасажирка й іншого призначення не маю, — гордо відказала Блісс.

— Навіщо ви прискіпуєтесь до цієї жінки, міністерко? — втрутився Тревіз. — Який закон вона порушила?

Міністерка Лізалор перевела погляд із Блісс на Тревіза:

— Ви чужинець, депутате, і не знаєте наших законів. А втім, ви підпадаєте під них, вирішивши відвідати наш світ. Ви не привозите своїх законів із собою; мені здається, це загальне правило Галактичного закону.

— Згоден, міністерко, але це не пояснює мені, який саме з ваших законів вона порушила.

— Згідно із загальним для Галактики правилом, депутате, відвідувачка з територій за межами відвідуваного світу мусить мати при собі документи. Чимало світів щодо цього питання невимогливі, бо туризм для них важливіший або ж вони взагалі не зважають на закон. Ми на Компореллоні не такі. Наш світ поважає закон і твердо його дотримується. Вона — особа без світу, а отже, порушує наші закони.

— У неї не було вибору. Я керував кораблем і привіз її на Компореллон. Їй довелося супроводжувати нас, міністерко; чи ви гадаєте, що вона мала попросити викинути її у космос?

— Це всього лиш означає, що ви теж порушили наші закони, депутате.

— Ні, це не так, міністерко. Я не чужинець. Я громадянин Фундації, а Компореллон та підвладні йому світи є приєднаними державами Фундації. Як громадянин Фундації, я можу вільно тут подорожувати.

— Авжеж, депутате, якщо маєте документи, які доводять, що ви справді громадянин Фундації.

— А я їх маю, міністерко.

— Однак навіть як громадянин Фундації ви не маєте права порушувати наші закони, привозячи із собою особу без світу.

Тревіз завагався. Прикордонник, Кендрей, очевидно, не стримав слова, тож сенсу захищати його не було. Він мовив:

— Нас не зупинили на міграційній станції, і я вирішив, що це означає, що мені дозволено привезти цю жінку із собою, міністерко.

— Це правда, що вас не зупинили, депутате. Це правда, що про жінку не доповіли міграційні органи і що її пропустили. Утім я можу запідозрити, що чиновники на пропускній станції вирішили, і доволі слушно, що важливіше доправити ваш корабель на поверхню, ніж турбуватися через особу без світу. Строго кажучи, те, що вони зробили, було порушенням закону, і з цим треба належно розібратися, але я не сумніваюся, що у вердикті порушення назвуть виправданим. Ми — світ жорсткого закону, депутате, але жорсткого не на шкоду здоровому глузду.

— Тоді я закликаю здоровий глузд пом’якшити вашу жорсткість, міністерко, — негайно відповів Тревіз. — Якщо ви справді не отримували інформації з міграційної станції щодо наявності на борту особи без світу, отже, на момент нашої посадки ви не знали, що ми порушили якийсь закон. Однак доволі очевидно, що ви вже готові були затримати нас, щойно ми сіли, і саме так і вчинили. Чому ви так вчинили, якщо у вас не було підстав вважати, що щось було порушено?

— Розумію ваше збентеження, депутате, — усміхнулася міністерка. — Прошу, дозвольте запевнити вас, що отримана чи не отримана інформація про статус вашої пасажирки ніяк не стосується вашого затримання. Ми діємо в інтересах Фундації, до якої, як ви зазначили, Компореллон є приєднаною державою.

— Але це неможливо, міністерко, — втупився у неї Тревіз. — Навіть гірше. Це сміховинно.

Смішок міністерки скидався на гладенький потічок меду.

— Цікаво, що ви вважаєте сміховинність гіршою за неможливість, депутате. Тут я з вами погоджуюся. Утім, на жаль для вас, ані те, ані інше. Чому б це було так?

— Бо я офіційний член уряду Фундації з місією від нього, і те, що уряд забажав би арештувати мене чи навіть мав би таку владу, абсолютно незбагненно, адже мене охороняє депутатська недоторканність.

— Ох, знову пропускаєте мою посаду, але ви вельми засмучені, тож це, напевно, можна вибачити. Та все ж мені безпосередньо не наказували арештувати вас. Я роблю це лише тому, що в такий спосіб можу виконати прохання, депутате.