— І я продовжу його, Янове. Це завдання відтепер моє.
— Так, але також і моє. Досі моє.
— Але… — Тревіз підняв руку, охоплюючи непевним жестом світ навколо.
— Я хочу полетіти з вами, — раптово видихнув Пелорат.
— Ви ж це не серйозно, Янове. — Тревіз був приголомшений. — У вас тепер є Гея.
— Колись я повернуся на Гею, але не можу відпустити вас самого.
— Авжеж можете. Я здатен про себе подбати.
— Не ображайтеся, Ґолане, але вам бракує знань. Це я вивчав міфи та легенди. Я можу вас спрямувати.
— І покинете Блісс? Та годі вам.
Щоки Пелората зайнялися рум’янцем.
— Мені не дуже цього хочеться, старий друже, але вона сказала…
— Невже вона намагається позбутися вас, Янове? — спохмурнів Тревіз. — Вона мені обіцяла…
— Ні, ви не розумієте. Прошу, вислухайте мене, Ґолане. Вам властива ця бентежна вибухова манера перестрибувати до висновків ще до того, як дослухаєте. Знаю, це ваш сильний бік, і в мене, здається, деякі труднощі зі стислим висловлюванням думок, але…
— Що ж, — лагідно мовив Тревіз, — тоді просто повністю перекажіть мені думку Блісс у будь-який зручний для вас спосіб, а я обіцяю бути дуже терплячим.
— Дякую, і оскільки ви вже збираєтеся бути терплячим, я, мабуть, просто скажу все як є. Бачите-но, Блісс теж хоче полетіти.
— Блісс хоче полетіти? Ні, я знову вибухаю. Я не вибухну. Скажіть-но, Янове, чому Блісс хоче летіти з нами? Я питаю спокійно.
— Вона не каже. Сказала, що хоче поговорити з вами.
— Тоді чому вона не тут, га?
— Гадаю… тобто я гадаю… вона вважає, що ви від неї не в захваті, Ґолане, і вагається, чи можна до вас звернутися. Я зробив усе, що міг, друже, аби запевнити її, що ви проти неї нічого не маєте. Я не повірю, що хтось може бути про Блісс не найкращої думки. Та все ж вона хотіла, щоб я, так би мовити, порушив питання. Чи можу я переказати, що ви готові з нею побачитися, Ґолане?
— Авжеж, я побачуся з нею просто зараз.
— І будете розважливим? Розумієте, друже, вона на цьому наполягала. Сказала, що це надзвичайно важливо і вона мусить летіти з вами.
— Вона не казала, чому так, правда?
— Ні, але якщо вона вважає, що мусить летіти, отже, так вважає і Гея.
— Що означає, що я не маю відмовлятися. Чи не так, Янове?
— Так, Ґолане, гадаю, не маєте.
3
Уперше за свої недовгі гостини на Геї Тревіз потрапив до будинку Блісс — який тепер дав прихисток і Пелоратові.
Він швидко роззирнувся. На Геї житла зазвичай були прості. Суворої погоди тут майже не бувало, температура на цій конкретній широті завжди панувала помірна, ба навіть тектонічні плити, якщо їм треба було зсунутися, робили це дуже делікатно, тож не було сенсу споруджувати будинки для хитромудрого захисту чи підтримання комфортних умов у некомфортному довкіллі. Можна сказати, уся планета була будинком, що мусив забезпечувати прихисток своїм мешканцям.
Дім Блісс у тому планетарному будинку був невеликий: на вікнах — заслінки замість скла, а меблі нечисленні та витончено практичні. Стіни прикрашали голографічні зображення: на одному з них позував доволі приголомшений і зніяковілий на вигляд Пелорат. Губи в Тревіза смикнулися, але він спробував не виказати здивування й узявся ретельно поправляти свій пояс.
Блісс за ним спостерігала. Вона не всміхалася, як зазвичай, радше здавалася серйозною. Погляд широких темних очей був ясний, а волосся спадало на плечі ніжною чорною хвилею. Лише позначені червоним повняві губи надавали її обличчю трохи кольору.
— Дякую, що прийшли зі мною побачитися, Треве.
— Янов дуже палко просив за вас, Бліссенобіарелло.
— Гідна відповідь, — коротко всміхнулася Блісс. — Якщо ви називатимете мене Блісс, пристойним односкладовим іменем, я спробую вимовляти ваше повністю, Тревізе. — Вона майже нечутно затнулася на другому складі.
Тревіз підняв праву руку.
— Така домовленість годиться. Я пам’ятаю про геянську звичку використовувати односкладові частинки імені у побутовому обміні думок, тож якщо ви час від часу називатимете мене Тревом, я не ображуся. Та все ж мені буде комфортніше, якщо ви спробуєте казати Тревіз якомога частіше — а я казатиму Блісс.
Тревіз вивчав її, як робив завжди, коли зустрічався з нею. Як особистість це була дівчина, трохи старша за двадцять років. Проте як частині Геї їй були тисячі років. Це ніяк не позначалося на її зовнішності, але часом впливало на манеру мови та атмосферу, яка неминуче її оточувала. Чи хотів він цього для всіх істот? Ні! Точно ні, і все ж…
— Я перейду до суті, — сказала Блісс. — Ви наголосили, що бажаєте знайти Землю…
— Я говорив із Домом, — відповів Тревіз, рішуче налаштований не поступатися Геї та постійно наполягати на власному погляді на речі.
— Так, але говорячи з Домом, ви говорили з Геєю та кожною її частиною, зокрема зі мною.
— Ви чули, як я говорив?
— Ні, бо не слухала, однак якби пізніше звернула увагу, змогла б згадати, що ви сказали. Прошу, прийміть це й дозвольте продовжити. Ви наголосили, що бажаєте знайти Землю і що це важливо. Я не розумію цієї важливості, однак вам властиво мати рацію, тож я/ми/Гея мусимо прийняти ваші слова. Якщо ця місія має критичне значення для вашого рішення щодо Геї, вона має таке саме значення й для Геї, тож Гея мусить вирушити з вами — хоча б щоб спробувати вас захистити.
— Коли ви кажете, що Гея мусить вирушити зі мною, то маєте на увазі, що ви маєте вирушити зі мною. Чи не так?
— Я і є Гея, — просто мовила Блісс.
— Як і все інше на цій планеті та в ній. То чому ви? Чому не якась інша частинка Геї?
— Тому що Пел бажає летіти з вами, а якщо він полетить із вами, то не тішитиметься жодній іншій частинці Геї, крім мене.
Пелорат, який досі ненав’язливо сидів на стільці в іншому кутку (спиною до власного зображення, як зауважив Тревіз), тихо мовив:
— Це правда, Ґолане. Блісс — моя частинка Геї.
Блісс раптово усміхнулася:
— Це доволі захопливо — коли про тебе так думають. І, звісно, дуже незвично.
— Що ж, поміркуймо. — Тревіз закинув руки за голову й почав відхилятися на стільці. Тонкі ніжки заскрипіли, тож він хутко вирішив, що стілець недостатньо міцний, щоб таке витримати, й опустив його на всі чотири. — Чи будете ви досі частиною Геї, покинувши її?
— Я не мушу бути. Наприклад, я можу ізолюватися в разі небезпеки чи серйозної шкоди, щоб ця шкода не передалася Геї, або з іншої поважної причини. Утім лише в критичній ситуації. Загалом я лишатимуся частиною Геї.
— Навіть якщо ми стрибнемо крізь гіперпростір?
— Навіть тоді, хоча це дещо ускладнить справу.
— Чомусь мене це не тішить.
— Чому?
Тревіз зморщив носа — узвичаєна реакція, коли щось кепсько пахне, хай навіть метафорично.
— Це означає, що все сказане й зроблене на моєму кораблі, усе, що ви почуєте й побачите, почує й побачить уся Гея.
— Я Гея, тож те, що я бачу, чую та відчуваю, бачить, чує та відчуває Гея.
— Отож-бо. Навіть ця стіна бачитиме, чутиме й відчуватиме.
Блісс глянула на зазначену стіну та знизала плечима.
— Так, ця стіна теж. У неї нескінченно мала свідомість, тож вона відчуває та розуміє нескінченно мало, але припускаю, що просто зараз, наприклад, у відповідь на наші слова стіна зазнає змін на субатомному рівні, які дають їй змогу підлаштуватися під Гею з іще виразнішим наміром існувати для загального блага.
— Але що як мені захочеться приватності? Я можу не хотіти, щоб стіна знала, що я кажу чи роблю.
Блісс здавалася роздратованою, аж тут раптом озвався Пелорат:
— Знаєте, Ґолане, не хочу втручатися, бо ж я очевидно знаю про Гею замало. Та все ж я був із Блісс і зробив деякі висновки щодо того, що тут відбувається. Якщо пройти крізь натовп на Термінусі, ви побачите й почуєте дуже багато, а дещо можете й запам’ятати. Можете навіть пригадати все це за належної мозкової стимуляції, але переважно вам буде все одно. Ви забудете про це. Навіть якщо спостерігатимете якусь емоційну сцену між незнайомцями, навіть якщо вам буде цікаво, усе одно: якщо вас це особливо не стосується, ви махнете рукою й забудете. На Геї, гадаю, так само. Навіть якщо вся Гея знає все про ваші справи, це не означає, що їй обов’язково є до того діло. Чи не так, Блісс, люба?