— То це масова опозиція не дає вам змоги розповісти, де Земля? — спитав Тревіз. — Боїтеся, що, попри все, антискептичні настрої стануть загрозливими, якщо ви зайдете надто далеко?
— Ні, — похитав головою Деніадор. — Місце розташування Землі невідоме. Я не приховую від вас нічого, ані через страх, ані з будь-якої іншої причини.
— Але послухайте, — нетерпляче мовив Тревіз, — лише обмежена кількість планет у цьому секторі Галактики має фізичні ознаки, пов’язані з придатністю до життя, і майже всі вони, напевно, не лише придатні, а й населені, і отже, добре вам відомі. Наскільки складно обстежити сектор у пошуках планети, що могла б бути населеною, якби не була радіоактивною? Крім того, ви шукали б планету з великим супутником. Із цими двома ознаками Землю абсолютно неможливо було б із чимось сплутати і неможливо пропустити навіть за поверхового пошуку. Процес може забрати деякий час, але це єдина складність.
— Скептики, звісно, вважають, що й радіоактивність Землі, і її великий супутник — просто легенди. Шукати їх — усе одно що шукати горобине молоко та кроликове пір’я.
— Може, й так, але це не мусить завадити Компореллону принаймні спробувати. Якщо ви знайдете радіоактивний світ із належними розмірами для заселення й великим супутником, скільки достовірності це додасть компореллонським легендам!
— Можливо, саме тому Компореллон і не шукає, — засміявся Деніадор. — Якщо ми нічого не знайдемо, або дізнаємося, що справжня Земля не така, як у легендах, станеться протилежне. Розвінчані компореллонські легенди стануть посміховиськом. Компореллон цим не ризикуватиме.
Тревіз на мить замовк, тоді ревно продовжив:
— Крім того, навіть якщо відкинути ці дві неповторності — якщо таке слово є в галактичному стандарті, — тобто радіоактивність і великий супутник, то є і третя, яка за визначенням мусить існувати, і для цього не потрібні посилання на легенди. Земля мусить мати бурхливе й неймовірно різноманітне життя, або ж його залишки, або щонайменше викопні свідчення про нього.
— Депутате, попри те що Компореллон не надсилав на пошуки Землі організовану групу, ми час від часу подорожуємо в космосі й час від часу отримуємо повідомлення від кораблів, які з тієї чи іншої причини відхилилися від запланованих маршрутів. А втім, нам жодного разу не повідомляли про планети з ознаками, подібними до легендарних земних, чи навіть про будь-які планети, сповнені життя. Так само навряд чи кораблі сідатимуть на ненаселену планету, бо команді надумалося вирушити полювати на викопні рештки. Тож з огляду на те, що за тисячі років таких повідомлень не було, я цілком готовий вірити, що розташування Землі визначити неможливо, бо немає чого визначати.
— Але десь вона має бути, — розчаровано мовив Тревіз. — Десь існує планета, на якій еволюціонувало людство та всі пов’язані з ним знані форми життя. Якщо Земля — не в цій частині Галактики, то мусить бути деінде.
— Можливо, — холоднокровно зазначив Деніадор, — але за весь цей час її ніде не знайшли.
— Люди не дуже шукали.
— Що ж, вочевидь, ви шукаєте. Бажаю вам удачі, але ніколи не закладуся на ваш успіх.
— Чи були спроби визначити можливе розташування Землі опосередковано, якось, крім безпосереднього пошуку?
— Так, — відповіли два голоси одночасно. Деніадор, якому належав один з голосів, спитав у Пелората: — Ви думаєте про проєкт Яріффів?
— Саме так, — відповів той.
— Тоді чи не розповісте про це депутату? Гадаю, він охочіше повірить вам, ніж мені.
— Бачте, Ґолане, — сказав Пелорат, — під кінець Імперії був період, коли Пошуки походження, як це називалося, стали поширеним дозвіллям — можливо, так відволікалися від неприємної реальності довкола. Як знаєте, Імперія тоді розпадалася. Лівійський історик Гумбал Яріфф здогадався, що з якої б планети не походило життя, вона швидше заселила б планети поруч, ніж розташовані далі. Загалом що далі від місця походження світ, то пізніше його заселили. Припустімо тоді, що можна записати дати колонізації всіх населених планет Галактики та створити мережу з усіх, вік яких налічує певну кількість тисячоліть. Можна створити мережу з усіх планет, яким десять тисяч років, ще одну з тих, яким дванадцять тисяч, а наступну з тих, яким п’ятнадцять. Кожна така мережа теоретично мала б бути приблизно сферичною та приблизно концентричною. Старші мережі утворюватимуть сфери меншого радіуса, ніж молодші, і якщо визначити всі їхні центри, ті мусять скупчитися в межах відносно невеликого простору, де буде розташована планета походження — Земля. — Пелорат із завзяттям на обличчі зображав складеними пригорщею долонями сферичні поверхні. — Розумієте, про що я, Ґолане?
— Так, — кивнув Тревіз. — Але, гадаю, це не спрацювало.
— Теоретично мусило, старий друже. Проблема була в цілковитій неточності дат походження. Кожен світ так чи інакше перебільшував власний вік, а поза легендами визначити його було непросто.
— За розпадом вуглецю-14 у давній деревині, — озвалася Блісс.
— Авжеж, люба, — погодився Пелорат, — але довелося б залучити зазначені світи до співпраці, і тут не було шансів. Жоден світ не хотів розвінчувати власні ж заяви про свій перебільшено давній вік, а Імперія тоді була не в тому становищі, щоб своєю владою долати місцеві заперечення щодо настільки неважливого питання. Вона мала інший клопіт. Усе, що зміг Яріфф, це залучити світи, яким було щонайбільше дві тисячі років і чиє заснування було ретельно задокументовано за вартих довіри обставин. Таких було мало, і вони розкинулися приблизно симетричною сферою, а центр був доволі близький до Трентора — столиці Імперії, бо саме звідти походили колонізаторські експедиції до цих відносно нових світів. Це, звісно, становило ще одну проблему. Земля була не єдиним місцем, звідки колонізували інші світи. Із часом старіші світи надсилали власні експедиції поселенців, і за розквіту Імперії Трентор був доволі щедрим їх джерелом. Яріффа доволі несправедливо виставили на посміховисько, а його професійна репутація була знищена.
— Я зрозумів, Янове, — мовив Тревіз. — Докторе Деніадор, то ви не можете повідомити мені геть нічого, що давало б хоч найтьмяніший промінчик надії? Чи є хоч якийсь інший світ, де є шанс знайти інформацію щодо Землі?
Деніадор на деякий час поринув у замислений сумнів.
— Що-о-о ж, — нарешті мовив, із ваганням розтягуючи слово, — як скептик, я мушу довести до вашого відома, що не певен, чи Земля існує або колись існувала. Однак… — він знову замовк.
— Гадаю, ви думаєте про щось, що може виявитися важливим, докторе, — мовила Блісс.
— Важливим? Сумніваюся, — пробурмотів Деніадор. — Та, можливо, цікавим. Земля — не єдина планета, чиє розташування невідоме. Ще є світи першої групи поселенців, косміків, як їх називають у наших легендах. Дехто кличе їх Світами косміків; інші — Забороненими світами. Остання назва наразі поширена. Легенда каже, нібито в добу розквіту життя косміків тривало століттями і вони відмовляли нашим пращурам із короткими життями у посадках на своїх планетах. Після того як ми їх перемогли, ситуація стала протилежна. Ми гидували ними та лишили їх на самоті, заборонивши власним кораблям і Торгівцям вести з ними справи. Отак ці планети й стали Забороненими світами. Як стверджує легенда, ми були впевнені, що Той, хто карає, знищить їх без нашого втручання, і вочевидь, так Той і зробив. Принаймні, наскільки нам відомо, жодного косміка не бачили в Галактиці вже багато тисячоліть.
— Гадаєте, ці косміки можуть знати більше про Землю? — спитав Тревіз.
— Цілком можливо, оскільки їхні світи були старшими за будь-які наші. Це якщо косміки досі існують, що надзвичайно малоймовірно.
— Навіть якщо й не існують, у їхніх світах можуть і мають бути якісь свідчення.
— Якщо ви знайдете ці світи.
Тревіз мав роздратований вигляд.
— Хочете сказати, що ключ до Землі, розташування якої невідоме, можна знайти у світах косміків, розташування яких також невідоме?
— Ми двадцять тисяч років не мали з ними справ, — знизав плечима Деніадор. — Навіть не думали про них. Вони, як і Земля, розчинились у тумані.