— Я багато разів казала, що не маю і не буду ніяк підштовхувати ваш розум, Тревізе. Гадаю, ви подолали спокусу сильним почуттям обов’язку.
— Ні, не думаю, — криво всміхнувся він. — Усе не настільки драматично й благородно. Мій опір було посилено з одного боку холодом, а з іншого — сумною думкою, що достатньо лише кількох ночей із нею, щоб мене вбити. Я б не витримав такого темпу.
— Що ж, хай там як, ви в безпеці на борту, — заспокоїв його Пелорат. — Що ми робимо далі?
— Невдовзі ми швидкими темпами вийдемо з планетарної системи на достатню відстань від компореллонського сонця, щоб стрибнути.
— Гадаєте, нас зупинять чи переслідуватимуть?
— Ні, насправді я думаю, що міністерці не терпиться, щоб ми якомога швидше відлетіли й не поверталися, бо інакше на планету паде помста Того, хто карає. Власне…
— Так?
— Вона вірить, що його помста точно паде на нас. Вона твердо переконана, що ми ніколи не повернемося. Покваплюсь додати, що це не коментар щодо моєї гіпотетичної невірності, яку в неї не було нагоди оцінити. Вона мала на увазі, що Земля віщує таку страшну недолю, що всі, хто її шукає, у процесі помирають.
— Скільки людей полишили Компореллон у пошуках Землі, щоб таке стверджувати? — спитала Блісс.
— Сумніваюсь, що хоч один компореллонець це зробив. Я сказав їй, що її страхи — просто забобони.
— Ви певні, що ви у це вірите, чи її слова таки змусили вас засумніватися?
— Я знаю, що її страхи в тій формі, в якій вона їх висловлює, — чистісінькі забобони, але вони так само можуть мати під собою підґрунтя.
— Тобто нас уб’є радіація, якщо ми спробуємо сісти на Землю?
— Я не вірю, що Земля радіоактивна. У що я вірю, так це що Земля захищається. Згадайте, що всі згадки про Землю з Бібліотеки Трентора прибрали. Згадайте, що дивовижна пам’ять Геї, у якій бере участь вся планета аж до товщі порід на поверхні та розплавленого металу у ядрі, обривається саме так, щоб нічого не повідомити нам про Землю. Якщо Земля достатньо могутня для цього, вона, напевно, також може змінювати свідомості, змушуючи вірити у свою радіоактивність і в такий спосіб попереджуючи будь-які пошуки. Можливо, через те що Компореллон розташований настільки близько, що становить особливу небезпеку для Землі, тут ці незвичні пробіли нав’язано сильніше. Деніадор, скептик і науковець, твердо переконаний, що шукати Землю немає сенсу. Він каже, її неможливо знайти. І саме тому забобони міністерки можуть мати під собою тверду основу. Якщо Земля так цілеспрямовано переховується, чи не може вона вбити чи переспрямувати нас, щоб не дати себе знайти?
— Гея… — спохмурніла Блісс.
— Не кажіть, що Гея нас захистить, — швидко сказав Тревіз. — Якщо Земля змогла знищити найдавніші спогади Геї, зрозуміло, що в протистоянні між ними двома Земля переможе.
— Звідки ви знаєте, що спогади знищено? — холодно мовила Блісс. — Можливо, Геї просто знадобився час, щоб розвинути планетарну пам’ять, і зараз ми можемо сягнути в минуле тільки до періоду завершення цього розвитку. А якщо спогади було знищено, як ви можете бути впевнені, що це зробила Земля?
— Не знаю. Просто розвиваю припущення.
— Якщо Земля така могутня, — доволі сором’язливо втрутився Пелорат, — і настільки прагне, так би мовити, лишатися на самоті, яка користь від наших пошуків? Ви, здається, вважаєте, що Земля не дозволить нам досягти успіху і вб’є, тільки щоб не дати дістатися мети. Чи немає в такому разі сенсу все покинути?
— Визнаю, може видаватися, що ми здаємося, але я твердо переконаний, що Земля існує і я мушу знайти її — та знайду. А Гея казала, що коли я такий переконаний, то маю рацію.
— Але як ми переживемо це відкриття, старий друже?
— Можливо, — спробував удати невимушеність Тревіз, — Земля теж визнає мою надзвичайну правоту та дозволить діяти на власний розсуд. Але — і я нарешті до цього доходжу — я не можу бути певен, що ви двоє виживете, і це мене турбує. Завжди турбувало, але тепер дедалі більше, і мені здається, що варто відвезти вас двох назад на Гею та рушити далі самому. Це я, а не ви, від початку вирішив, що мушу шукати Землю; я, а не ви, бачу в ній цінність; я, а не ви, одержимий нею. Тоді нехай і ризикуватиму я, а не ви. Дозвольте мені летіти самому. Янове?
Пелорат уперся підборіддям у шию, від чого його довге обличчя, здавалося, видовжилося ще більше.
— Не заперечуватиму, що нервую, Ґолане, але мені буде соромно покинути вас. Я перестану себе поважати, якщо так вчиню.
— Блісс?
— Гея не покине вас, Тревізе, що б ви не робили. Якщо Земля справді виявиться небезпечною, Гея захистить вас, як зможе. І в будь-якому разі як Блісс я не покину Пела, а якщо він лишається відданим вам, то я лишаюся відданою йому.
— Що ж, гаразд, — похмуро мовив Тревіз. — Я дав вам шанс. Летимо разом.
— Разом, — вторувала Блісс.
Пелорат легко всміхнувся та стиснув Тревізове плече.
— Разом. Завжди.
4
— Глянь-но, Пеле, — покликала Блісс. Вона вручну й майже безцільно налаштовувала корабельний телескоп, перемкнувшись на нього з Пелоратової бібліотеки легенд про Землю.
Пелорат підійшов, обійняв її рукою за плечі та зиркнув на екран. Там виднівся один із газових гігантів компореллонської планетарної системи, збільшений так, щоб здаватися велетнем, яким і був. Гігант був тьмяно-помаранчевого кольору, помережаний блідішими смужками. З орбіти, осяяний сонцем, від якого був розташований далі, ніж сам корабель, він майже повністю скидався на світлове коло.
— Прекрасно, — відзначив Пелорат.
— Пеле, центральна смужка тягнеться за межі планети.
Пелорат насупив брови:
— Знаєш, Блісс, здається, так і є.
— Гадаєш, це оптична ілюзія?
— Не певен, Блісс. Я настільки ж новачок у космосі, як і ти. Ґолане!
— Що таке? — слабко озвався Тревіз і ввійшов до кабіни пілота. Вигляд у нього був трохи пом’ятий, неначе депутат щойно дрімав одягненим на ліжку — а саме це він і робив. — Будь ласка, — доволі невдоволено мовив, — не чіпайте інструменти.
— Це лише телескоп, — сказав Пелорат. — Погляньте.
Тревіз поглянув.
— Це газовий гігант, і згідно з наданою мені інформацією, його називають Ґаллією.
— Як ви визначаєте, що це він, з одного погляду?
— По-перше, зважаючи на нашу відстань від сонця, розміри планет та положення орбіт, які я вивчав, прокладаючи наш курс, це єдиний гігант, який наразі можна настільки збільшити. По-друге, у нього кільце.
— Кільце? — зачаровано перепитала Блісс.
— Ви бачите тільки тонкий блідий слід, бо ми дивимося на нього майже ребром. Можемо піднятися над планетою й роздивитися краще. Хочете?
— Не хотілося б змушувати вас перераховувати положення та курси, Ґолане…
— Та ну, комп’ютер зробить це для мене без особливих проблем. — Говорячи це, Тревіз всівся та поклав руки на позначки, які прийняли його. Добре налаштований на його свідомість комп’ютер зробив решту.
«Далека зірка», позбавлена проблем із пальним чи інерцією, швидко прискорилася, і Тревіз знову відчув приплив любові до комп’ютера-корабля, що так на нього відгукувався — ніби саме Тревізова думка живила та спрямовувала його, ніби це було могутнє й слухняне продовження його волі.
Не дивно, що Фундація хотіла отримати зореліт назад; не дивно, що Компореллон хотів його собі. Єдиною несподіванкою виявилося лиш те, що забобони Компореллона виявились достатньо сильними, щоб змусити ним поступитися.
Якщо його як слід озброїти, він пережене й подолає в бою будь-який корабель Галактики, ба навіть армію кораблів — якщо тільки не зустрінеться з іншим таким самим.
Звісно, його не було як слід озброєно. Даючи Тревізу корабель, мер Бранно була занадто для цього обережна.
Пелорат із Блісс уважно спостерігали, як планета Ґаллія дуже повільно пливла до них. Вже можна було побачити верхній (принаймні з їхньої позиції) полюс із великим вихором довкола нього, нижній же полюс сховався за вигином сфери.