— Ґолане, — втрутився Пелорат, — зірка показує диск.
Це справді було так. Комп’ютер, заклопотаний власними справами й анітрохи не зацікавлений у будь-яких обговореннях, які довкола нього точилися, поетапно наближався до зірки і сягнув відстані, яку встановив Тревіз.
Вони досі були далеко від орбітальної площини малих внутрішніх планет, і комп’ютер розділив екран, показуючи кожну з них трьох.
Температура найближчої до зірки планети сягала рівня, необхідного для існування рідкої води, а ще там була киснева атмосфера.
Тревіз дочекався обчислення орбіти, і перші приблизні оцінки здавалися обґрунтованими. Він продовжив обчислення, бо що довше спостерігаєш рух планети, то точніші матимеш дані про її орбітальні елементи.
— Перед нами придатна для життя планета, — доволі спокійно зауважив Тревіз. — Дуже ймовірно придатна.
— Ох. — Пелорат мав настільки задоволений вигляд, наскільки допускав його вічно суворий вираз обличчя.
— Утім, боюся, в неї немає величезного супутника. Власне, поки що не помічено жодного супутника будь-якого розміру. Отже, це не Земля. Принаймні якщо вірити переказам.
— Не переживайте за це, Ґолане, — мовив Пелорат. — Я підозрював, що ми не знайдемо тут Землю, коли побачив, що жоден із газових гігантів не має незвичної системи кілець.
— Дуже добре. Наступний крок — дізнатися природу життя, яке на ній існує. Із факту кисневої атмосфери ми можемо бути цілковито впевнені, що на ній є рослинне життя, але…
— Тваринне теж, — раптово мовила Блісс. — І численне.
— Що? — обернувся до неї Тревіз.
— Я його відчуваю. На цій відстані доволі непевно, але ця планета, безперечно, не лише придатна до населення, а й населена.
3
«Далека зірка» кружляла полярною орбітою Забороненого світу — на достатньо великій відстані, щоб повний оберт довкола планети забирав трохи більше, ніж шість днів. Тревіз, здавалося, не поспішав сходити з орбіти.
— Оскільки планета населена, — пояснив він, — і оскільки, за словами Деніадора, її колись населяли люди з розвиненими технологіями, що полетіли в першій хвилі поселенців — так званих косміків, — вони досі можуть мати розвинені технології та не надто любити нас, другу хвилю, яка їх замінила. Я б хотів, щоб вони виявили себе, щоб ми могли трохи про них дізнатися, перш ніж ризикнемо сісти.
— Вони можуть не знати, що ми тут, — зауважив Пелорат.
— Ми б знали, якби ситуація була протилежна. Тож я мушу припускати, що якщо вони існують, то, імовірно, спробують із нами зв’язатися. Можуть навіть захотіти вилетіти й напасти на нас.
— Але якщо вони мають розвинені технології і вилетять за нами, ми будемо безпорадні…
— Ні, навряд. Технологічний розвиток не обов’язково суцільний. У чомусь вони можуть суттєво нас випереджати, але зрозуміло, що не тішать себе міжзоряними подорожами. Саме ми, а не вони, заселили Галактику, і за всю історію Імперії ми не побачили жодної ознаки того, що вони полишали свої світи та показувалися нам. Якщо вони не подорожують космосом, як можна очікувати від них серйозно розвиненої астронавтики? А якщо вона не розвинена, у них ніяк не може бути нічого подібного до гравітаційного зорельота. Ми можемо бути фактично не озброєні, але якщо вони виваляться до нас із бойовим кораблем, то ніяк не зможуть нас упіймати. Ні, ми не були б безпорадні.
— У них може бути розвинена менталіка. Мул міг бути косміком…
Тревіз із помітним роздратуванням знизав плечима.
— Мул не може бути всім. Геянці описували його як аномального геянця. Також його вважали випадковим мутантом.
— І, напевно, також ходили чутки — хоч їх, звісно, не сприймали дуже серйозно, — що він був механічним артефактом. Інакше кажучи, роботом, хоча це слово й не вживали.
— Якщо там справді буде щось ментально небезпечне, доведеться покластися на Блісс, щоб вона це нейтралізувала. Вона може… Вона, до речі, зараз спить?
— Спала, але ворушилася, коли я звідти виходив.
— Ворушилася, га? Що ж, їй доведеться швидко прокинутися, якщо щось почне відбуватися. Вам треба буде за цим простежити, Янове.
— Так, Ґолане, — тихо мовив Пелорат.
Тревіз знову звернув увагу на комп’ютер.
— Єдине, що мене бентежить, це пропускні станції. Зазвичай це надійна ознака того, що планета заселена і в її мешканців є високі технології. Але ці…
— З ними щось не так?
— Декілька моментів. По-перше, вони стародавні. Їм можуть бути тисячі років. По-друге, тут жодного випромінювання, окрім теплового.
— Що це?
— Будь-який об’єкт, тепліший за довкілля, створює теплове випромінювання. Майже в усього воно є. Таке випромінювання зазвичай має широкий спектр — усе залежить від певних сталих закономірностей і температури. Саме його ми бачимо на тутешніх пропускних станціях. Якщо на станціях працюють людські пристрої, зазвичай можна спостерігати контрольований витік випромінювання — не термального. А з огляду на те, що тут є лише термальні джерела, можна припустити, що пропускні станції порожні й були такими, можливо, тисячі років; або ж, якщо там хтось є, то це люди з настільки розвиненими технологіями в цій галузі, що витоків випромінювання у них просто не буває.
— Можливо, на планеті є розвинена цивілізація, але пропускні станції порожні, бо наш вид поселенців так давно покинув планету повністю на самоті, що їх більше не турбують потенційні гості.
— Можливо. А може, це якась приманка.
Увійшла Блісс, і Тревіз, помітивши її краєм ока, похмуро мовив:
— Так, ми тут.
— Бачу, — відповіла Блісс, — і досі на незмінній орбіті. Видно неозброєним оком.
— Ґолан просто обережний, люба, — спішно пояснив Пелорат. — Пропускні станції здаються безлюдними, і ми не певні, що це значить.
— За це не переживайте, — байдуже мовила Блісс. — На планеті, чиєю орбітою ми рухаємося, немає ознак розумного життя.
Тревіз приголомшено на неї зиркнув:
— Ви про що? Ви казали…
— Я казала, що на планеті є тваринне життя, і воно там є, але в якому місці Галактики вас навчили, що тваринне життя обов’язково означає людське?
— І чому ви про це не сказали, коли вперше зауважили тваринне життя?
— Бо з тієї відстані було незрозуміло. Я заледве могла визначити безперечний слід нейронної активності тварин, але з тією інтенсивністю ніяк не змогла б відрізнити метеликів від людей.
— А зараз?
— Зараз ми набагато ближчі, і ви могли подумати, що я сплю, але я не спала — хіба що дуже недовго. Я, даруйте на недоречнім слові, вслуховувалася, як могла, шукаючи будь-яких ознак достатньо складної розумової активності, щоб вказувати на присутність розумного життя.
— І його немає?
— Я припустила б, — з раптовою обережністю додала Блісс, — що якщо на цій відстані я нічого не вчуваю, то на планеті не може бути більше ніж кілька тисяч людей. Якщо ми наблизимося, я зможу визначити точніше.
— Що ж, це все змінює, — дещо збентежено мовив Тревіз.
— Мабуть. — Блісс здавалася помітно сонною й від цього дратівливою. — Можете покинути всі ці свої аналізи випромінювання, умовиводи, логічні роздуми та бозна що ще ви там робили. Моє геянське чуття зробить це все ефективніше й точніше. Можливо, ви зрозумієте, що я маю на увазі, коли кажу, що геянкою бути краще, ніж ізоляткою.
Тревіз вичекав, перш ніж відповісти, очевидно стримуючись. Тоді заговорив увічливим і майже офіційним тоном:
— Я вдячний вам за інформацію. Проте ви мусите зрозуміти, якщо дозволите аналогію, що перевага покращеного нюху — недостатня для мене мотивація, щоб вирішити відмовитися від буття людиною та стати мисливським псом.
4
Тепер, спустившись під хмарний шар і пливучи в атмосфері, вони бачили Заборонений світ. Той здавався химерно обтріпаним.
Полярні регіони, як і варто було очікувати, вкривала крига, утім вони видавалися не надто великими. Гори безлісні, подекуди під льодовиковою кіркою, але також доволі компактні. Де-не-де були розкидані невеликі пустелі.