— Проте мені здається, що мільярда людських свідомостей, частина з яких — діти, точно недостатньо, щоб утримати в пам’яті всі дані, необхідні складному суспільству.
— Але люди — не єдині живі істоти на Геї, Треве.
— Хочете сказати, що тварини теж пам’ятають?
— Нелюдський мозок не здатен так само щільно зберігати спогади, як і людський, і чималу частину як людського, так і нелюдського мозку мусять займати особисті спогади, заледве корисні комусь, крім конкретного компонента планетарної свідомості, який їх зберігає. Утім великі обсяги складних даних можуть і зберігаються у тваринних мізках, а також у рослинній тканині та мінеральному складнику планети.
— У мінеральному складнику? Тобто камінні та гірських хребтах?
— А деякі дані — в океані та атмосфері. Усе це також Гея.
— Але що можуть зберігати неживі системи?
— Багато чого. Щільність низька, але обсяги такі великі, що загальну пам’ять Геї здебільшого береже каміння. Спогади каміння трохи довше видобувати та замінювати, тож переважно воно містить «мертві» дані — те, щодо чого за нормальних умов рідко звертатимуться.
— Що відбувається, коли помирає хтось, чий мозок зберігає дуже важливу інформацію?
— Дані не зникають. Їх повільно витісняє з мертвого мозку розкладанням, проте часу поширити спогади в інші частини Геї більш ніж достатньо. А коли народжуються малюки, їхні нові мізки дорослішають, стають організованішими й не тільки накопичують особисті спогади та думки, а й отримують потрібні знання з інших джерел. Те, що ви називаєте освітою, — повністю автоматизований процес для мене/нас/Геї.
— Чесно кажучи, Ґолане, мені здається, цей устрій живого світу багато в чому свідчить на свою користь, — сказав Пелорат.
Тревіз зиркнув скоса на колегу-фундатора.
— Я цього певен, Янове, але не вражений. Якою б великою і різноманітною не була планета, вона представляє один мозок. Один! Кожен новонароджений мозок вплавлюється в ціле. Де ж можливість опозиції, незгоди? Коли ви згадуєте людську історію, на думку завжди спадає якась непересічна людина, чий непопулярний погляд суспільство може засуджувати, але яка зрештою все одно виграє та змінює світ. Який шанс, що на Геї колись постануть такі видатні бунтарі?
— У нас бувають і внутрішні суперечності, — повідомила Блісс. — Не кожен елемент Геї обов’язково погоджується із загальною думкою.
— Але вони, найпевніше, обмежені, — заперечив Тревіз. — Ви не можете допустити забагато сум’яття всередині єдиного організму, інакше він не працюватиме як слід. Якщо це не зупиняє прогрес і розвиток, то точно їх сповільнює. Чи можемо ми так ризикувати й нав’язувати такий устрій усій Галактиці? Усьому людству?
— То ви зараз ставите під сумнів своє рішення? — спитала Блісс без видимих емоцій. — Передумали й стверджуєте, що Гея — небажане майбутнє для людства?
Тревіз стиснув губи і завагався. Тоді повільно мовив:
— Я б хотів, але… не зараз. Я ухвалив рішення на певних підставах — підсвідомих — і доки не дізнаюся, які були ці підстави, не можу остаточно бути певним, наполягатиму на власному рішенні чи зміню його. Тож повернімося до питання Землі.
— Де, як ви відчуваєте, знайдете ці підстави. Це так, Тревізе?
— Таке в мене відчуття. Що ж, Дом каже, що Гея не знає, де розташована Земля. І ви, припускаю, з ним погоджуєтеся.
— Авжеж погоджуюся. Я так само Гея, як і він.
— А ви часом не приховуєте від мене знання? Свідомо, я маю на увазі.
— Звісно ні. Навіть якби Гея була здатна брехати, вам би вона не брехала. Усе ж таки ми залежимо від ваших висновків, і нам потрібно, щоб вони були точними, а для цього вони мають опиратися на реальність.
— У такому разі скористаймося вашою світовою пам’яттю. Перевірте минуле і скажіть, як далеко ви пам’ятаєте.
Виникло нетривале вагання. Блісс безвиразно дивилася на Тревіза, наче мить була в трансі. Тоді відповіла:
— П’ятнадцять тисяч років.
— Чому ви завагалися?
— На це потрібен був час. Старі спогади — дуже старі — майже всі в глибинах гір, потрібен час, щоб їх звідти видобути.
— Отже, п’ятнадцять тисяч років? Це тоді було заселено Гею?
— Ні, за найточнішими даними, що в нас є, це відбулося десь на три тисячі років раніше.
— Чому ви не впевнені? Ви — чи Гея — не пам’ятаєте?
— Це було до того, як Гея розвинулася настільки, щоб пам’ять стала планетарним феноменом, — сказала Блісс.
— Однак перш ніж ви змогли покладатися на колективну пам’ять, Блісс, Гея мусила вести записи. Записи у звичному сенсі — звукові, письмові, зафільмовані тощо.
— Гадаю, так, однак вони заледве б дожили до цього часу.
— Їх могли скопіювати, чи ще краще — перенести у планетарну пам’ять, коли та розвинулася.
Блісс спохмурніла. Вона знову завагалася, цього разу триваліше.
— Я не знаходжу слідів цих ранніх хронік, про які ви говорите.
— Чому?
— Не знаю, Тревізе. Припускаю, вони не були аж такі важливі. Гадаю, коли стало зрозуміло, що ці ранні неспогадові записи псуються, було вирішено, що вони застаріли й більше не потрібні.
— Ви цього не знаєте. Ви припускаєте й гадаєте, але не знаєте. Гея цього не знає.
— Мабуть, так. — Блісс опустила очі.
— Мабуть? Я — не частина Геї, отже, не мушу припускати те, що й вона, — ось вам, до речі, приклад, чому осібність важлива. Як ізолят, я здатен припустити дещо інше.
— І що ж?
— По-перше, де в чому я певен. Жива цивілізація навряд би знищила свої давні документи. Замість вважати їх застарілими й непотрібними, вона, найпевніше, ставитиметься до них із великою пошаною та докладатиме зусиль, щоб їх зберегти. Якщо документи Геї, створені до об’єднання в загальний організм, було знищено, Блісс, це знищення навряд чи було вашим рішенням.
— Тоді як ви це поясните?
— У Бібліотеці на Тренторі всі згадки про Землю знищила людина чи сила, не пов’язана із самими тренторіанськими другофундаторами. Хіба тоді не ймовірно, що на Геї всі згадки про Землю так само знищив хтось інший, а не сама Гея?
— Звідки ви знаєте, що в давніх документах ішлося про Землю?
— За вашими словами, Гею заснували щонайменше вісімнадцять тисяч років тому. Це переносить нас у період до становлення Галактичної Імперії, період, коли Галактику населяли люди й основним джерелом поселенців була Земля. Пелорат це підтвердить.
Трохи заскочений зненацька згадкою про себе, Пелорат прочистив горло:
— Так переказують легенди, люба. Я ставлюся до цих легенд серйозно і, як і Ґолан Тревіз, вважаю, що людський вид від початку існував на окремій планеті й цією планетою була Земля. Найперші поселенці прибули із Землі.
— Отже, якщо Гею було засновано в ранню епоху гіперпросторових подорожей, — вів далі Тревіз, — тоді дуже ймовірно, що її колонізували земляни, чи, може, мешканці не дуже старого світу, який незадовго до того колонізували земляни. Саме тому в документах про заселення Геї та перші кілька тисячоліть після цього точно мало йтися про Землю та землян, але цих документів немає. Здається, ніби щось стежить за тим, щоб у Галактиці про Землю не лишилося жодної зафіксованої згадки. А якщо це так, на це мусить бути причина.
— Це лише здогад, Тревізе, — обурилася Блісс. — Ви не можете знати напевне.
— Але ж це Гея наполягає, що в мене особливий дар доходити правильних висновків за неповними даними. Тож якщо я вже дійшов твердого висновку, не кажіть, що це лише здогад.
Блісс промовчала. Тревіз провадив далі:
— Тоді дедалі більше причин знайти Землю. Я маю намір вирушити, щойно «Далека зірка» буде готова. Ви двоє досі хочете летіти?
— Так, — одразу ж мовила Блісс, і Пелорат їй вторував.
Розділ другий
До Компореллона
1
Накрапав легкий дощ. Тревіз підвів очі до сірувато-білого від краю до краю неба.