— Сутність образи визначає суспільство. Вам це може здаватися нераціональним свавіллям, але це наш світ, у якому ми маємо повне право казати, що ваш учинок хибний і ви заслуговуєте на смерть. — Бандер усміхнулися, ніби це була всього-на-всього приємна розмова, й продовжили: — І ви не маєте права оскаржувати це з позиції власної вищої моралі. У вас є бластер, який використовує мікрохвильовий промінь, створюючи інтенсивний убивчий жар. Він робить те саме, що маємо намір зробити ми, але точно грубіше й болючіше. Ви б не вагалися спрямувати його проти нас просто зараз, якби ми не вичерпали з нього енергію. Та і ми не такі легковажні, щоб дозволити вам свободу руху, яким ви могли б витягти зброю з кобури.
У розпачі, страхаючись навіть глянути на Блісс, тим паче привернути до неї увагу Бандер, Тревіз сказав:
— Я прошу вас про милосердя: не робіть цього.
Бандер зненацька спохмурніли:
— Ми маємо бути милосердні до себе й нашого світу, а для цього ви мусите померти.
Вони підняли руку, і на Тревіза одразу ж опустилася темрява.
2
Якусь мить Тревіз відчував, як душить його темрява, й шалено розмірковував: то це і є смерть?
І ніби його думки збудили луну, він почув шепіт:
— Це і є смерть? — Голос належав Пелорату.
Тревіз спробував шепотіти й зрозумів, що може.
— Навіщо питати? — сказав із величезним полегшенням. — Сам факт того, що ви здатні питати, означає, що це не смерть.
— Є старі легенди про життя після смерті.
— Нісенітниці, — пробурмотів Тревіз. — Блісс? Блісс, ви тут?
Відповіді не було. Пелорат знову озвався луною:
— Блісс? Блісс? Ґолане, що сталося?
— Мабуть, Бандер мертві. Тоді б вони не змогли живити володіння. Світло б вимкнулося.
— Але як? Хочете сказати, це зробила Блісс?
— Гадаю, так. Сподіваюся, вона від цього не постраждала. — Тревіз рачки повз у повній темряві підземелля (якщо не рахувати не помітні неозброєним оком спонтанні спалахи радіоактивних атомів, що розщеплювались у стінах).
Потім його рука натрапила на щось тепле і м’яке. Він обмацав це й упізнав ногу, за яку схопився. Вона точно була замалою, щоб належати Бандер.
— Блісс?
Нога копнула, змушуючи Тревіза її відпустити.
— Блісс? Скажіть щось!
— Я жива, — почувся її химерно викривлений голос.
— І з вами все гаразд?
— Ні. — І з цими словами навколо них поступово повернулося світло. Стіни тьмяно засяяли, уривчасто яскравішаючи й гаснучи.
Бандер лежали, зіщулившись темною масою. Біля них, тримаючи їхню голову, сиділа Блісс. Вона підвела погляд на Тревіза з Пелоратом.
— Солярієць мертвий. — Її щоки в слабкому світлі блищали від сліз.
Тревіз був ошелешений.
— Чому ви плачете?
— Чому б мені не плакати, що я вбила живу, мислячу й розумну істоту? Я не мала такого наміру.
Тревіз нахилився, щоб допомогти їй підвестися, але Блісс його відштовхнула. Тоді Пелорат опустився поряд і лагідно мовив:
— Прошу, Блісс, навіть ти не можеш оживити їх. Розкажи, що сталося.
Дівчина дозволила себе підняти й глухо сказала:
— Гея вміє робити те саме, що й Бандер. Може скористатися нерівно розподіленою енергією Всесвіту та перетворити її на потрібну роботу самою лише ментальною силою.
— Я це знав, — зазначив Тревіз, намагаючись заспокоїти її, хоч до пуття й не розумів, як слід вчинити. — Я добре пам’ятаю нашу зустріч у космосі, коли ви — чи то радше Гея — захопили наш корабель. Я думав про це, коли Бандер захопили мене, забравши мою зброю. Вони захопили і вас, але я був упевнений, що ви змогли б звільнитися, якби захотіли.
— Ні. Якби я спробувала, мені б не вдалося. Коли ваш корабель був під моїм/нашим/Геїним контролем, — сумовито мовила вона, — ми з Геєю були єдиним цілим. Зараз же мою/нашу/Геїну ефективність обмежено величезною гіперпросторовою відстанню. Крім того, Гея робить це сукупною силою численних мізків. Та навіть так усім цим мізкам бракує часток-перетворювачів, які є в цього солярійця. Ми не здатні користуватися енергією так витончено, ефективно й невтомно, як здатні вони. Ви бачите, що я не можу запалити світло яскравіше, і не знаю, скільки ще мені стане сил підтримувати сяйво. Бандер могли підтримувати живлення в усіх своїх величезних володіннях навіть уві сні.
— Але ви їх зупинили, — зазначив Тревіз.
— Бо вони не підозрювали про мої сили, а я їх і не виказувала. Тож вони не ставилися до мене з підозрою й узагалі не звертали на мене увагу. Вони повністю зосередилися на вас, Тревізе, бо це у вас була зброя — знову ж таки, ви озброїлися не дарма, — а мені треба було дочекатися шансу зупинити Бандер одним швидким і неочікуваним ударом. Коли вони були готові нас убити, коли весь їхній розум зосередився на цьому й на вас, я змогла вдарити.
— І це прекрасно спрацювало.
— Тревізе, як ви можете казати щось настільки жорстоке? Я збиралася лише спинити їх. Просто хотіла заблокувати використання перетворювачів. У мить здивування, коли вони спробували б підірвати нас і зрозуміли, що не можуть, а натомість виявили, що саме світло довкола нас згасає, я б стиснула сильніше, відправила б Бандер у тривалий сон і відпустила перетворювач. Тоді живлення б лишилося й ми змогли б вибратись із цього маєтку до корабля та покинути планету. Я сподівалася влаштувати все так, щоб коли Бандер прокинулися, то забули б усе, що сталося, від миті, коли нас побачили. Гея не бажає вбивати, якщо цілі можна досягти без убивства.
— Тоді що пішло не так, Блісс? — лагідно спитав Пелорат.
— Я ніколи досі не бачила таких часток-перетворювачів, у мене зовсім не було часу попрацювати з ними й вивчити їх. Я просто кинулася на них зі своїм блокувальним маневром, і вочевидь, він не спрацював як слід. Заблоковано було не вхід енергії до часток, а її вихід. Енергія тече туди неспинним потоком, але зазвичай мозок перестраховується, так само швидко її випускаючи. Однак коли я заблокувала вихід, енергія негайно заповнила частки, і за крихітну частку секунди температура піднялася до рівня, коли в мозку вибухає білок, і Бандер померли. Світло згасло, і я одразу зняла блок, але, звісно, було вже надто пізно.
— Навряд чи ти могла вчинити інакше, люба, — запевнив Пелорат.
— Яке від цього полегшення, якщо я вбила?
— Бандер готові були вбити нас, — сказав Тревіз.
— Це була підстава зупинити їх, а не вбивати.
Тревіз завагався. Він не хотів виказувати нетерплячості, бо не бажав образити чи ще більше засмутити Блісс, яка, зрештою, була єдиним їхнім захистом від надзвичайно ворожого світу.
— Блісс, пора тимчасово забути про смерть Бандер. Вони мертві, тож усе живлення в маєтку зникло. Рано чи пізно, і радше рано, інші солярійці помітять це й змушені будуть дослідити. Не думаю, що ви зможете стримати потенційний сукупний напад. І, за вашими ж словами, ви недовго зможете підтримувати обмежене живлення, яке забезпечуєте зараз. Тож важливо без затримки повернутися на поверхню й на наш корабель.
— Але, Ґолане, як ми це зробимо? — спитав Пелорат. — Ми проминули кілька кілометрів звивистим шляхом. Гадаю, тут унизу цілий лабіринт, і особисто я найменшої гадки не маю, куди йти, щоб дістатися поверхні. У мене завжди було кепське відчуття напрямку.
Роззирнувшись, Тревіз усвідомив, що Пелорат мав рацію.
— Гадаю, тут багато виходів на поверхню, і нам не обов’язково шукати той, через який ми прийшли.
— Але ми не знаємо, де ці виходи. Як нам їх знайти?
Тревіз знову обернувся до Блісс:
— Ви можете вловити ментально хоч щось, що допоможе нам знайти вихід?
— Жоден робот у цьому володінні не працює, — сказала вона. — Я вловлюю легкий шепіт менш розумного життя над нами, але він свідчить лише про те, що поверхня вгорі, а це ми й так знаємо.
— Що ж, — мовив Тревіз, — тоді доведеться просто шукати вихід.
— Навмання! — Пелорат був шокований. — Нам не вдасться.