Мала побігла й дісталась їх першими, звернувшись до Блісс:
— Дякую, Блісс, що знову відвезла мене додому до Джембі й піклувалась про мене, поки ми були на кораблі. Я завжди тебе пам’ятатиму. — Тоді вона кинулася до Блісс і вони міцно обійнялися.
— Сподіваюсь, ти завжди будеш щасливою, — відповіла Блісс. — Я теж завжди пам’ятатиму тебе, люба Феллом. — І неохоче відпустила малу.
Феллом обернулась до Пелората:
— Дякую, Пеле, що дозволили мені читати ваші книгофільми. — А тоді, після миті вагання, дівоча долонька без зайвих слів простягнулася до Тревіза. Той узяв її на мить, тоді відпустив і пробурмотів:
— Щасти, Феллом.
— Дякую вам усім, панове й пані, — сказав Деніл, — за те, що ви зробили, кожен по-своєму. Тепер ви вільні летіти, бо ваші пошуки завершено. Що ж до моєї роботи, її невдовзі буде завершено теж, і тепер успішно.
— Чекайте, це ще не зовсім все, — мовила Блісс. — Ми ще не знаємо, чи Тревіз досі згодний, що Галаксія є належним майбутнім для людства, на відміну від величезного скупчення ізолятів.
— Він уже прояснив це питання деякий час тому. Вирішив на користь Галаксії.
— Я хотіла б почути це від нього, — стиснула губи Блісс. — Що ви вирішили, Тревізе?
— А чого б вам хотілося, Блісс? — спокійно мовив Тревіз. — Якщо я не оберу Галаксію, ви зможете забрати Феллом.
— Я — Гея. Я мушу знати ваше рішення та його обґрунтування заради правди й нічого більше.
— Скажіть їй, пане, — мовив Деніл. — Гея знає, що у вашу свідомість не втручалися.
І Тревіз відповів:
— Я обираю Галаксію. Щодо цього в мене більше немає жодних сумнівів.
4
Блісс лишалася нерухомою стільки, що за цей час можна було б помірно дорахувати до п’ятдесяти; вона ніби дозволяла інформації сягнути всіх частин Геї. Тоді спитала:
— Чому?
— Послухайте, — мовив Тревіз, — я від початку знав, що для людства є дві можливості майбутнього — Галаксія або Друга Імперія за Планом Селдона. І мені здавалося, що ці дві можливості майбутнього заперечують одна одну. У нас не може бути Галаксії, якщо тільки в Плані Селдона немає якоїсь основоположної хиби. На жаль, я не знав про План Селдона нічого, окрім двох принципів, на яких його побудовано. По-перше, він мусить охоплювати достатньо велику кількість людей, щоб можна було розглядати людство статистично як групу особистостей, які довільно взаємодіють між собою. По-друге, людство не має знати психоісторичних висновків, доки їх не втілено в реальність. Оскільки я вже вирішив на користь Галаксії, то відчував, що мушу підсвідомо знати про хиби в Плані Селдона, і ці хиби могли міститися тільки в цих принципах, бо тільки їх я і знав. Однак я не бачив у принципах нічого неправильного. Тоді я забажав знайти Землю, відчуваючи, що Землю недаремно так ретельно ховають. Я мусив дізнатися, з якою метою. У мене не було справжніх причин сподіватися на відповідь, щойно знайду ту планету, однак я був у розпачі й більше нічого не міг придумати. І, можливо, мене допомогло спрямувати бажання Деніла отримати солярійську дитину. Хай там як, ми нарешті дістались Землі, а тоді й Місяця, і Блісс вловила розум Деніла, яким він, звісно, навмисне до неї тягнувся. Вона описала цей розум як ані суто людський, ані суто роботичний. Зараз ми вже знаємо, що це справді мало сенс, бо мозок Деніла значно розвиненіший, ніж у будь-якого робота, що колись існував, і не відчуватиметься як просто роботичний. Однак і не відчуватиметься як людський. Пелорат описав його як «щось нове», і це запустило «щось нове» в мені — нову думку. Ще дуже давно Деніл та його колега розробили четвертий закон робототехніки, основоположніший за інші три, тож я раптом зрозумів третій принцип психоісторії — основоположніший за інші два; настільки основоположний, що ніхто ніколи не завдавав собі клопоту його згадувати. І ось у чому він полягає. Два відомі принципи стосуються людей, і засновано їх на невисловленому принципі, що люди — єдиний розумний вид у Галактиці, а отже, єдині організми, чиї дії важливі для розвитку суспільства та історії. Це і є невисловлений принцип: що в Галактиці лише один розумний вид, і це Homo sapiens. Якби ж існувало «щось нове», якби були інші розумні види геть іншої природи, тоді точні математичні закони психоісторії не змогли б описати їхню поведінку, і План Селдона не мав би сенсу. Розумієте? — Тревіз майже тремтів, так щиро йому хотілося, щоб його зрозуміли. — Розумієте? — повторив він.
— Так, розумію, — відповів Пелорат, — але, старий друже, як адвокат диявола…
— Так? Продовжуйте.
— Люди і є єдині розумні істоти в Галактиці.
— А роботи? — спитала Блісс. — А Гея?
Пелорат замислився, тоді, вагаючись, сказав:
— Роботи відігравали значну роль у людській історії, відколи зникли косміки. Гея не відігравала значної ролі донедавна. Роботи — творіння людей, Гея — творіння роботів, а роботи з Геєю мусять бути зв’язані Трьома законами й не мати іншого вибору, окрім як коритися волі людей. Попри двадцять тисяч років праці Деніла та тривалий розвиток Геї, єдине слово Ґолана Тревіза, людини, поклало б край і цій праці, і цьому розвитку. Із цього випливає, що людство — єдиний значущий розумний вид у Галактиці, а психоісторія… лишається чинною.
— Єдина форма розумного життя в Галактиці, — повільно мовив Тревіз. — Погоджуюся. Однак ми так багато й так часто говоримо про Галактику, що не здатні побачити, що цього недостатньо. Галактика — не весь Усесвіт. Є й інші галактики.
Пелорат із Блісс тривожно заворушились. Деніл із благородною серйозністю слухав, ніжно пестячи волосся Феллом.
— Послухайте знову, — сказав Тревіз. — Просто за межами Галактики розташовані Магелланові Хмари, які ніколи не порушував людський корабель. За ними — інші малі галактики, а не так далеко є величезна Галактика Андромеди, більша за нашу. За ними — ще мільярди інших. Наша Галактика породила лише один достатньо величний розумний вид, здатний створити технологічне суспільство, але що нам відомо про інші галактики? Наша може бути нетиповою. У деяких інших — можливо, в усіх, — може існувати чимало конкурентних розумних видів, які ворогують один з одним і незбагненні для нас. Можливо, вони заклопотані взаємною ворожнечею, але що як у якійсь галактиці один вид стане панівним над іншими, а тоді матиме час розглянути можливість втручання деінде? У гіперпросторі Галактика — це одна точка, як і в усьому Всесвіті. Ми не відвідували жодну іншу галактику, і, наскільки нам відомо, жоден розумний вид з іншої галактики ніколи не відвідував нас, однак це може колись змінитися. А якщо прибудуть загарбники, вони змушені будуть шукати способи обернути одних людей проти інших. Ми так довго воювали лише самі із собою, що звикли до такої міжусобної ворожнечі. Загарбник, який застане нас зануреними у внутрішні чвари, запанує над нами всіма чи всіх нас знищить. Єдиним надійним захистом буде створити Галаксію, яку не можна буде обернути проти себе самої і яка зможе зустріти загарбників при повній зброї.
— Ви малюєте лячну картину, — мовила Блісс. — Ми встигнемо утворити Галаксію?
Тревіз глянув угору, ніби намагаючись пронизати поглядом товстий шар місячного каменю, який відділяв його від поверхні та космосу; ніби намагаючись змусити себе побачити ці далекі галактики, що повільно рухаються неуявними космічними горизонтами.
— За всю історію людства жоден інший розумний вид не зазіхав на нас і наше знання, — сказав він. — Потрібно, щоб так тривало ще всього кілька століть, можливо, трохи менше за одну тисячну від того часу, який уже існує наша цивілізація, і ми будемо в безпеці. Усе ж таки, — і тут Тревіз раптом відчув болісну стурбованість, яку змусив себе проігнорувати, — тут, серед нас, зараз немає ворогів.
І не опустив очей, щоб зустрітись із замисленими очима Феллом — гермафродита, перетворювачки, інакшої, — яка втупилася в нього незбагненним поглядом.