— Ходімо й ми?
— Це неподобство, — обурювався Доктор, поки група йшла незабрукованою вулицею, що огинала пагорб. — Ільєус виробляє лев'ячу долю всього какао, що споживає світовий ринок, має першокласну гавань, а прибутки від експорту какао одержує Баїйя. І все через цю кляту мілину…
Тепер, коли нарешті вщухли дощі, не було для мешканців Ільєуса проблеми, важливішої над мілину в порту. Боротьба за те, щоб великі кораблі могли спокійно заходити до порту, мала починатись з мілини. Суперечки точились скрізь, щоденно. Було запропоновано ряд заходів, критикувався уряд за байдужість і бездіяльність, перепадало на горіхи місцевій префектурі, але ніхто нічого серйозного не досягнув, влада обмежувалась обіцянками, а порт Баїйї, як і раніше, збирав величезне експортне мито.
Знову виникла дискусія на цю тему. Капітан, взявши під лікоть Ньо-Гало, котрого він залишив напередодні десь опівночі біля дверей закладу Марії Машадан, запитав:
— Ну, як ваша дівчинка?
— Ласий шматочок… — прогугнявив Ньо-Гало. — Ви чимало втратили. Варто було б подивитись на араба Насіба, котрий освідчувався в коханні якійсь косоокій дівці, що була з ним. Можна було б луснути від сміху…
Сирена пароплава ревла надсадно і відчайдушно. Друзі прискорили кроки. З усіх вулиць до порту поспішали люди.
Про те, як у жилах доктора мало не запульсувала королівська кров
Доктор не був доктором, Капітан не був капітаном, так само як переважна більшість полковників не була полковниками.
Лише декому з плантаторів поталанило в перші роки Республіки, коли почалось культивування какао, і вони одержали патенти полковників національної гвардії. Але зберігся звичай, за яким кожний господар плантацій, де вироблялось більше 1000 арроб[11] какао, присвоював собі звання полковника, хоча це свідчило не про його військову доблесть, а про достаток і заможність. Жоан Фулженсіо, який полюбляв глузувати над місцевими звичаями, говорив, що більшість полковників — «полковники жагунсо». Адже чимало з них справді відзначились у кривавих сутичках за землю.
Серед молодшого покоління траплялися такі, що навіть ніколи й не чули гучного і славного імені Пелопідаса де Ассунсан д'Авіла. Вони звикли до благородного і вишуканого слова «Доктор». Що ж до Мігеля Батісти де Олівейра, сина покійного Казузіньї, колишнього префекта часів боротьби за землю, який мав достатки, але помер бідним, чиє добре ім'я ще й тепер згадується старими кумасями, — то його з дитинства називали Капітаном. Він і справді був верховодою всіх навколишніх хлопчаків, вирізняючись серед них хоробрістю і зухвальством.
Незважаючи на те що двоє цих відомих у місті людей були давніми друзями, симпатії мешканців до них розділялися навпіл, а суперечки з приводу того, хто ж таки з двох шановних добродіїв є найполум'яніший і найкрасномовніший оратор, не припинялися ніколи. Слід зауважити, що на паритетних засадах висувалася також кандидатура адвоката Езекієла Прадо, неперевершеного промовця в судових засіданнях. В дні національних свят 7 вересня[12], 15 листопада[13], 13 травня[14], на святах з приводу початку і кінця року з рейзадо[15], презепіо[16], бумба-меу-бой[17], під час приїзду до Ільєуса письменників і журналістів з Баїйї мешканці міста захоплювались красномовством Капітана і Доктора і знову розмежовувались на два табори, аби достойніше оцінити їхнє уміння.
В цих суперечках, що тривали роками, ніколи ще не було досягнуто згоди. Одним імпонували вишукані тиради Капітана, де величні прикметники гуртувалися в стрімкі кавалькади, а тремтіння голосу на високих нотах викликало шалені оплески; інші віддавали перевагу глибокодумним періодам Доктора, з яких поставала безліч імен і фактів, що свідчили про чималу ерудицію промовця, а сенс окремих слів був інколи таким мудрим, що збагнути їх значення могли лише одиниці.
Навіть сестри Дос Рейс — взірець одностайності в життєвих питаннях — в цьому випадку дотримувались різних поглядів. Тендітна і нервова Флорзінья захоплювалась словесною експресією Капітана, його «сяючими світанками свободи», вслухалася в модуляції його голосу, від якого фрази, здавалося, вібрували в повітрі. Кінкіна, дебела і весела Кінкіна, віддавала перевагу вченості Доктора, його старовинним словам, його патетичній манері, з якою він, піднявши вказівний палець, виголошував: «Народе! О мій народе!». Повертаючись додому з міських зборів біля ратуші або на площі Префектури, сестри гаряче сперечались про достоїнства великих представників їхнього міста і, як і всі мешканці, не могли дійти в цьому питанні якогось певного висновку.
15
Рейзадо — бразильський народний обрядовий танець, який виконується під час релігійного свята Дня волхвів.
17
Бумба-меу-бой — танець північно-східної Бразілії, в якому беруть участь такі дійові особи: бугай, морський кінь, апостол Матфій, лікар та інші.