Поряд із життям Габрієли перед нами проходить життя ще кількох жінок Ільєуса. І треба зазначити, що Жоржі Амаду володіє таємницею глибокого проникнення в духовний світ своїх героїв. З чотирьох розділів роману два присвячені двом іншим жінкам, двом антиподам — Глорії та Малвіні, які наче символізують минуле й майбутнє Бразілії.
Поміщики-полковники поводили себе на своїх плантаціях як феодали за часів середньовіччя в Європі. Буденним ставало свавілля полковників щодо дівчат із бідних родин; кожний з них вважав справою честі мати утриманку, а іноді й кількох. У романі «Габрієла» ми спостерігаємо за життям Глорії, утриманки полковника Коріолано Рібейри, простої мулатки, яка живе в розкішному будинку, наче птах у позолоченій клітці. Безправна й самотня, вона не може ні з ким спілкуватися, при ймати гостей або сама ходити куди-небудь. Святенницька мораль зробила її об'єктом пліток та глузувань, доброчесні сеньйори відверталися, проходячи повз будинок Глорії, матері забороняли дочкам навіть дивитися в її бік, а чоловіки не насмілювалися привітатися з нею, бо з полковником Коріолано Рібейрою жартувати було небезпечно. Відмежована від людей, Глорія зрештою не витримує такого життя. Кохання до вчителя Жозуе допомагає їй покинути будинок полковника, — дізнавшись про зраду утриманки, він сприймає це досить байдуже, не вдаючись уже до дикунських витівок, на які колись був мастак. Ільєусці навіть розчарувалися. Нові часи, справді, давали про себе знати.
Антиподом Глорії в романі «Габрієла» виступає Малвіна, єдина дочка полковника Мелка Тавареса. Це один з найцікавіших жіночих образів у великій галереї жінок, що їм присвятив свої твори Жоржі Амаду. На відміну від Глорії, яка, особливо спочатку, пасивно пристосовується до феодальних звичаїв Ільеуса, Малвіна категорично відкидає таке становище, коли жінка цілком залежить від волі свого батька або чоловіка. Малвіна ненавидить місто, що живиться плітками та лихослів'ям. Спостерігаючи за тяжким життям своєї матері, яка не мала права голосу і була покірливою рабою батька, дівчина заприсяглася, що нікому не дасть себе поневолити, і таки досягла мети, розпочавши самостійне, незалежне ні від кого життя. Всі три жіночі образи доповнюють один одного. Покірлива Глорія, бунтівна Малвіна, чарівна Габрієла — кожна по-своєму намагається вирішити складні проблеми, які ставить перед ними життя.
Через два роки після видання роман «Габрієла», за повідомленням газети «О глобо», зайняв перше місце як найпопулярніша книга бразільської літератури. Значення роману виходить далеко за межі «Хроніки одного провінційного міста». З «Габрієли» починається якісно новий етап творчості Жоржі Амаду, тому що в цьому романі, як ні в якому іншому його творі, піддано глибокому всебічному аналізу політичну структуру країни, традиції, звичаї та мораль бразільського суспільства. Сам Жоржі Амаду зазначав, що, працюючи над романом «Габрієла», він хотів написати сонячну книгу, яку б читали всі, яка б зацікавила читача і не тільки б розважала його, а й примусила подумати над багатьма явищами бразільського життя.
Після опублікування «Габрієли» дехто з буржуазних критиків писав, що Жоржі Амаду нібито змінив напрямок своєї творчості, відмовився від своїх колишніх ідей. Та сам письменник неодноразово підкреслював, що він був і залишається комуністом і що в центрі його творчих задумів завжди стоятимуть проблеми життя, моралі та праці народу Бразілії.
Вірність своїм принципам та ідеям Жоржі Амаду продемонстрував і в одному із своїх останніх творів, у романі «Пальмова гілка, погони й пеньюар». Хоча цей роман зовсім не схожий на книги баїянського циклу — тут немає ні звичайного народного середовища, ані фантастичних подій, — але він є логічним продовженням попередніх творів письменника.
У листопаді 1937 року на площах Баії запалало вогнище, в яке кидали книжки прогресивних літераторів. Так почалися роки правління диктатора Варгаса, роки терору й політики зближення з гітлерівською Німеччиною. На початку роману Жоржі Амаду пише, що це історія про те, як два старих письменники-академіки, два вільнодумці оголосили війну нацизму та насильству. Коли помер член Бразільської академії літератури, талановитий поет Антоніо Бруно, на його місце претендує один з ідеологів фашистської доктрини в Бразілії, полковник-расист Агналдо Перейра. Не допустити «бразільського Геббельса» в Академію таку мету ставлять перед собою письменники Нунес та Портела і домагаються свого. Незважаючи на те, що фабула книги зосереджена навколо події місцевого значення, ця маленька, начебто суто літературна подія символізує боротьбу людей доброї волі проти фашизму.