Не поділяє Моріак і засад пасивного християнського милосердя «доброго пастиря» — абата Калю. Головний принцип громадянської етики самого письменника: віра не зобов'язує людину покірно терпіти ницість і злочини навколо себе.
Незважаючи на велику популярність автора «Гадючника», «Дороги в нікуди», «Старосвітського хлопчака», «Терези Дескейру», його місце в літературному процесі Франції XX ст. І досі не цілком визначено. Дехто із зарубіжних дослідників заперечує, що його творчість належить до «сучасної літератури», зосереджує свою увагу на вишукуванні у його творах різноманітних впливів і ремінісценцій. Насправді ж Моріак — письменник широкої історико-літературної ерудиції, з нахилом до естетичного теоретизування — ішов своїм власним шляхом, свідомо спираючись на все краще, на його погляд, що було в досвіді минулого, й на приклади сучасного йому красного письменства.
Прибічник реалістичного методу, Моріак наполягав на необхідності кожному справжньому художникові мати «власний стиль, що якнайкраще відповідав би його особистості». Відстоюючи реалізм, Моріак виступає проти точного копіювання дійсності, яке, на його думку, не можна вважати літературою. «Союз художника з життям» передбачає творче осмислення фактів і явищ, драматизацію буденних конфліктів, укрупнення почуттів, загострення ситуацій.
Цікаві міркування Моріака про обов'язки романіста «нової генерації». Романіст нових часів, писав Моріак, не має права йти второваними шляхами класиків XIX ст. чи задовольнятися прикладом Джойса, Вірджінії Вулф або Пруста. Його мета — досягти цілковитої гармонії в аналізі інтимних почуттів індивіда і того, що зв'язує людину з іншими людьми, з суспільством, з навколишнім світом. Моріак, звичайно, не володіє матеріалістичним розумінням проблеми, трактує її по-своєму. Та цінне вже те, що він шукає контактів між романом психологічним і соціальним. На противагу авторам «нового роману», він не мислить людину ізольовано від суспільства, не накидає митцям улюбленої тези модерністів — тези «відчуженості». Не менш важлива запропонована Моріаком, теж цілком антимодерністська, концепція літературного персонажа. Герої роману повинні своєю внутрішньою значущістю, змістовністю життєвої долі впливати на читача, збуджувати в нього зустрічну реакцію. «Вони повинні втілювати певну думку, відтворювати важливий випадок, ілюструвати соціальні закони, нести в собі гуманістичні ідеї, які можуть правити за приклад».
Моріак любив нагадувати про свій нерозривний зв'язок з південно-західною околицею Франції, країною ланд, сосен і моря, з департаментом Жіронди, з Бордо, з соціальним середовищем, з якого походив. Головний творчий принцип його «особистого стилю» — писати лише про бачене, аналізувати лише добре відоме.
Персонажі письменника часом навіяні реальними особами, членами його власної родини або, як Тереза Дескейру, побаченою під час судового процесу жінкою, яку обвинувачували в отруєнні, і т. Ін. Звичайно, їхні риси зазнавали творчого переосмислення, художньої сублімації, часом штучної емоціональної гіпертрофії, сюжетна сенсаційності, яку так полюбляв письменник. «Правда життя», «людська правда» відроджувалася в нього не в «репродукції», а в «транспозиції», перетворенні (так це сформулював сам Моріак).
Ніхто не взявся б заперечувати ролі релігії в Моріаковому «мікрокосмі». Одну з своїх теоретичних праць — «Письменник та його персонали» — Моріак завершує такою думкою: поринаючи в гущавину суперечливих людських пристрастей, щоб створити на цій підставі значущі образи, митець повинен триматися якоїсь провідної ідеї. Він повинен бути впевненим у слушності своїх міркувань, спиратися на «скелю непорушних принципів», якою-гадає Моріак-романіст — може бути лише бог.
Однак навіяна католицьким міфом ідея метафізичної кари, що чатує на людину, обтяжену «первородним гріхом», закономірно поступається в допитливого художника-реаліста ідеї життєвої обумовленості людських трагедій. Так, скажімо, його Тереза Дескейру не вірить у свою злочинність, бо злочинним є насамперед той світ, що намагався вбити її живу душу, зламати волю, висушити думку. «Я метафізик, який працює з конкретним», — запевняв Моріак.
Не бувши документалістом, не працюючи виключно на підставі фактографічних записів пам'яті, Моріак все-таки звужував свою художню панораму, обмеживши її одним краєм — колом родинно-соціальних і релігійно-психологічних проблем провінційної буржуазії. Він був дуже здивований, коли 1950 року, готуючи до друку перше видання своїх вибраних творів, дізнався, що декому вони здалися одноманітними, не позбавленими тематичних, стильових і образних повторень.