Критика вітала появу останнього великого роману Моріака — «Старосвітський хлопчак» (1969), що виявився і кульмінацією, і фіналом творчого шляху письменника. Останній роман Моріака якийсь новий, широкоформатний порівняно з попередніми. Порушені, здавалося б, ті самі, що й завжди, питання. А тим часом усе тут вагоміше, масштабніше — та сама панорама, але тільки з далекими обріями. Це свого роду «Фауст» Моріака, де зібраний весь духовний досвід автора, те максимальне, на що здатна була його суспільна, етична й естетична думка.
Водночас Моріак тут повторював ту саму тему — конфлікт між «допотопним поколінням», яке обстоювало власність і релігію, з одного боку, і «блоком молодих» — з другого. Історія молодіжних виступів у капіталістичних країнах епохи імперіалізму, а надто французька «травнева революція» 1968 року, виправдовують постійний інтерес письменника-реаліста до даної теми. Адже цей інтерес поділяли й сучасні йому видатні прозаїки Франції — Ромен Роллан, Роже Йартен дю Гар… Інша річ, як вирішує це питання Франсуа Моріак, «католик, який писав романи».
Очевидна двоїстість Моріакової концепції. На противагу модерністській естетиці, письменник зображує своїх персонажів у конкретному часі й просторі. Наділяє їх типологічними соціальними ознаками, викриває шкідливий вплив ортодоксального католицизму й усього комплексу буржуазного способу життя на молоде покоління. Доводить історичну обумовленість і правомірність опору, який чинить своєму оточенню мисляча молодь. Тонко, проникливо, співчутливо аналізує характер і зміст її антивласницьких і творчих шукань.
Але, як щиро визнавав Франсуа Моріак, — він сам ніколи не міг позбутися своїх класових і релігійних ознак. Не позбавлені їх і його молоді герої. Письменник не насмілився глибоко зазирнути в майбутнє, побачити живі молоді сили, які в сучасному вирощують зерна прийдешнього. Заважала вузькість змальованого Моріаком суспільного кола, необізнаність письменника з народним середовищем, де тим часом визрівала нова революційна парость. Лише зрідка, як явище виняткове, зустрічаємо в творах Моріака образи молодих людей, цілком вільних від гіпнозу золота й християнських ілюзій, — як от життєрадісний, безтурботний Люк («Гадючник») або Домініка з роману «Ягня».
В центрі уваги письменника — трагедія прекраснодушних поривів юності, її прагнень до науки, творчості, прогресивної громадської діяльності, що здебільшого приречені на поразку. При^ чому Моріакові ясно, що ця поразка не тільки наслідок шкідливого виховання дітей в окремих родинах: вона зумовлена усталеною системою, моральними законами капіталізму. Доказом цього може служити порівняння одного з найсильніших романів Моріака «Дорога в нікуди» з написаним на п'ять років раніше романом «Таємниця Фронтенаків». Відмінність емоційної атмосфери цих творів ще більше підкреслює об'єктивну тотожність у вирішенні проблеми молоді в капіталістичному суспільстві.
«У книзі, написаній 1933 року, показано «ідеальну» родину бордоських буржуа. Бланш Фронтенак — молода вдова, яка самовіддано присвятила себе вихованню п'ятьох дітей. Її шуряк Ксав'є віддає дітям померлого брата свою частішу майна. Релігійне виховання сприяє чистоті сімейних звичаїв, взаєморозумінню, братерській ніжності між трьома молодими Фронтенаками, душевній чуйності у родинних стосунках, допомагає подолати спокуси, які трапляються на шляху юнаків. Але ідилічному, здавалося б, сімейству Фронтенаків також не дано вийти за рамки стосунків у буржуазній родині. Бо, як сказав дуже подібний до П'єра Костадо («Дорога в нікуди») середульший син побожної Бланш, поет Ів: «У цій родині теж не знають, що таке щастя». Сувора католицька дисципліна духу і, як завжди, матеріальні інтереси родини змушують старшого брата — розумного, доброго Жана-Луї — відмовитися від кар'єри професора філософії, про яку він мріяв, і взятися до господарських справ. Молодший — Жозе — втікає від домашнього «любовного гніту» до іноземного легіону. Іва насилу рятують від самогубства.