«Де то мій Ярема?» – Сама думає.Не знає, Що він коло неї,У Лисянці, не в свитині —В червонім жупані,Сидить один та думає:«Де моя Оксана?Де вона, моя голубкаПриборкана, плаче?»Тяжко йому.А із яруВ киреї козачійХтось крадеться.«Хто ти такий?»Галайда питає.«Я посланець пана Ґонти.Нехай погуляє,Я підожду». «Ні, не діждеш,Жидівська собако!»«Ховай боже, який я жид!Бачиш? Гайдамака!Ось копійка… подивися…Хіба ти не знаєш?»«Знаю, знаю, – і свяченийЗ халяви виймає.Признавайсь, проклятий жиде,Де моя Оксана?»Та й замахнувсь. «Ховай боже!..В будинку… з панами…Вся в золоті…»«Виручай же!Виручай, проклятий!»«Добре, добре…Які ж бо ви, Яремо, завзяті!Іду зараз і виручу:Гроші мур ламають.Скажу ляхам – замість Паца…»«Добре, добре! знаю. Іди швидче!»«Зараз, зараз! Ґонту забавляйте,З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте…Куди везти?» «У Лебедин!У Лебедин, – чуєш?»«Чую, чую». І ГалайдаЗ Ґонтою танцює.А Залізняк бере кобзу:«Потанцюй, кобзарю,Я заграю».НавприсядкиСліпий по базаруОддирає постолами,Додає словами: «На городі пастернак;Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?Чи я ж тобі черевичків не куплю?Куплю, куплю чорпнобрива.Куплю, куплю того дива.Буду, серце, ходить,Буду, серце, любить».«Ой гоп, гопака!Полюбила козака,Та рудого, та старого —Лиха доля така.Іди ж доле, за журбою,А ти, старий, за водою,А я – так до шинку.Вип`ю чарку, вип`ю другу,Вип`ю третю на потуху.П`яту, шосту, та й кінець.Пішла баба у танець,А за нею горобецьВикрутасом-вихилясом…Молодець горобець!Старий рудий бабу кличе,А та йому дулі тиче:«Оженився, сатано,Заробляй же на пшоно;Треба діток годувать,Треба діток одягать.А я буду добувать,А ти, старий, не гріши,Та в запічку колиши,Та мовчи, не диши».«Як була я молодою преподобницею,Повісила хвартушину над віконницею;Хто йде – не мине,То кивне, то моргне.А я шовком вишиваю,В кватирочку виглядаю:Семени, Івани,Надівайте жупани,Та ходімо погуляймо,Та сядемо заспіваймо».«Заганяйте квочку в бочку,А курчата в вершу … … І… гу!Загнув батько дугу,Тягне мати супоню.А ти зав'яжи, доню».«Чи ще? чи годі?» «Ще, ще!Хоч погану! самі ноги носять»«Ой сип сирівецьТа криши опеньки:Дід та баба,То й до ладу, Обоє раденькі.
* * *
Ой, сип сирівецьТа криши петрушку:
* * *
Ой, сип сирівецьТа накриши хріну:
* * *
Ой, сип воду, водуТа пошукай броду, броду…»«Годі, годі! – кричить Ґонта.Годі, погасає.Світла, діти!.. А де Лейба?Ще його немає?Найти його та повісить.Петелька свиняча!Гайда, діти! погасаєКаганець козачий».А Галайда: «Отамане!Погуляймо, батьку!Дивись – горить; на базаріІ видко, і гладко.Потанцюєм. Грай, кобзарю!»«Не хочу гуляти!Огню, діти! дьогтю, клоччя!Давайте гармати;В потайники пустіть огонь!Думають, жартую!»Заревіли гайдамаки:«Добре, батьку! чуєм!»Через греблю повалили,Гукають, співають.А Галайда кричить: «Батьку!Стійте!.. пропадаю!Постривайте, не вбивайте:Там моя Оксана.Годиночку, батьки мої!Я її достану!»«Добре, добре!.. Залізняче,Гукни, щоб палили.Преподобиться з ляхами…А ти, сизокрилий,Найдеш іншу».Оглянувся —Галайди немає.Ревуть гори – і будинокЗ ляхами гуляєКоло хмари. Що осталось,Пеклом запалало…«Де Галайда?» – Максим кличе.І сліду не стало…Поки хлоп'ята танцювали,Ярема з Лейбою прокралисьАж у будинок, в самий льох;Оксану вихопив чуть живуЯрема з льоху та й полинувУ Лебедин…
ЛЕБЕДИН
«Я сирота з Вільшаної,Сирота, бабусю.Батька ляхи замучили,А мене… боюся.Боюсь згадать, моя сиза…Узяли з собою.Не розпитуй, бабусенько,Що було зо мною.Я молилась, я плакала,Серце розривалось,Сльози сохли, душа мерла…Ох, якби я знала,Що побачу його ще раз,Що побачу знову,Вдвоє, втроє б витерпілаЗа єдине слово!Вибачай, моя голубко!Може, я грішила,Може, бог за те й карає,Що я полюбила,Полюбила стан високийІ карії очі,Полюбила, як уміла,Як серденько хоче.Не за себе, не за батькаМолилась в неволі,Ні,бабусю, а за його,За милого, долю.Карай, боже! твою правдуЯ витерпіть мушу.Страшно сказать: я думалаЗанапастить душу.Якби не він, може б… може,І занапастила.Тяжко було! Я думала:«О, боже мій милий!Він сирота, – хто без менеЙого привітає?Хто про долю, про недолю,Як я, розпитає?Хто обійме, як я, його?Хто душу покаже?Хто сироті убогомуДобре слово скаже?»Я так думала, бабусю,І серце сміялось:«Я сирота: без матері,