Яке лихо буде.Мине лихо… Кругом йогоМов вимерли люде.Ані півня, ні собаки;Тілько із-за гаюДесь далеко сіроманціВовки завиваютьБайдуже! іде Ярема,Та не до Оксани,Не в Вільшану на досвітки,До ляхів поганихУ Черкаси. А там третійПівень заспіває…А там… а там… Йде Ярема,На Дніпр поглядає.«Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!Багато ти, батьку, у море носивКозацької крові; ще понесеш, друже!Червонив ти синє, та не напоїв;А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє святоПо всій Україні сю ніч зареве;Потече багато, багато, багатоШляхетської крові. Козак оживе;Оживуть гетьмани в золотім жупані;Прокинеться доля; козак заспіва:«Ні жида, ні ляха», а в степах Украйни —О, боже мій милий – блисне булава!»Так думав, ідучи в латаній свитині,Сердега Ярема з свяченим в руках.А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,Підняв гори-хвилі; а в очеретахРеве, стогне, завиває,Лози нагинає;Грім гогоче, а блискавкаХмару роздирає.Іде собі наш Ярема,Нічого не бачить;Одна думка усміхнеться,А друга заплаче.«Там Оксана, там веселоІ в сірій свитині;А тут… а тут… що ще буде?Може, ще загину».А тим часом із байракуПівень – кукуріку!«А, Черкаси!.. боже милий!Не вкороти віку!»
ЧЕРВОНИЙ БЕНКЕТ
Задзвонили в усі дзвониПо всій Україні;Закричали гайдамаки:«Гине шляхта, гине!Гине шляхта! погуляємТа хмару нагрієм!»Зайнялася Смілянщина,Хмара червоніє.А найперша МедведівкаНебо нагріває.Горить Сміла, СмілянщинаКров'ю підпливає.Горить Корсунь, горить Канів,Чигирин, Черкаси;Чорним шляхом запалало,І кров полиласяАж у Волинь. По Поліссі Ґонта бенкетує,А Залізняк в СмілянщиніДомаху гартує,У Черкасах, де й ЯремаПробує свячений.«Отак, отак! добре, діти,Мордуйте скажених!Добре, хлопці!» – на базаріЗалізняк гукає.Кругом пекло; гайдамакиПо пеклу гуляють.А Ярема – страшно глянутьПо три, по чотириТак і кладе. «Добре, сину,Матері їх хиря!Мордуй, мордуй, в раю будешАбо есаулом.Гуляй, сину! нуте, діти!»І діти майнулиПо горищах, по коморах,По льохах, усюди;Всіх уклали, все забрали.«Тепер, хлопці, буде!Утомились, одпочиньте».Улиці, базариКрились трупом, плили кров'ю.«Мало клятим кари!Ще раз треба перемучить,Щоб не повставалиНехрещені, кляті душі».На базар збиралисьГайдамаки. Йде Ярема,Залізняк гукає:«Чуєш, хлопче? ходи сюди!Не бійсь, не злякаю».
«Не боюся!» Знявши шапку,Став, мов перед паном.«Відкіля ти? хто ти такий?»«Я, пане, з Вільшани».«З Вільшаної, де титаряПси замордували?»«Де? якого?» «У Вільшаній;І кажуть, що вкралиДочку його, коли знаєш».«Дочку, у Вільшаній?»«У титаря, коли знавав».«Оксано, Оксано!» —Ледве вимовив ЯремаТа й упав додолу.«Еге! ось що… Шкода хлопця,Провітри, Миколо!»Провітрився. «Батьку! брате!Чом я не сторукий?Дайте ножа, дайте силу,Муки ляхам, муки!Муки страшної, щоб пеклоТряслося та мліло!»«Добре, сину, ножі будутьНа святеє діло.Ходім з нами у ЛисянкуНожі гартувати!»«Ходім, ходім, отамане,Батьку ти мій, брате,Мій єдиний! На край світаПолечу, достану,З пекла вирву, отамане…На край світа, пане…На край світа, та не найду,Не найду Оксани!»«Може, й найдеш. А як тебеЗовуть? я не знаю».«Яремою».«А прізвище?»«Прізвища немає!»«Хіба байстрюк? Без прізвищаЗапиши, Миколо,У реєстер. Нехай буде —Нехай буде Голий,Так і пиши!» «Ні, погано!»«Ну, хіба Бідою?»«І це не так».«Стривай лишень,Пиши Галайдою».Записали. «Ну, Галайдо,Поїдем гуляти.Найдеш долю… а не найдеш…