Оповідка третя
На вигоні
Раннього ранку Гайді розбудив голосний свист, який пролунав, на подвір’ї. З віконечка просто на її ліжечко та сіно навколо нього падав сніп жовтогарячого сонячного проміння, забарвлюючи все у золотистий колір. Спросонку та від сяйва навкруги мала крутила головою і спочатку ніяк не могла второпати, де це вона опинилася. Аж знизу почувся низький голос діда, і тоді все собі пригадала: звідки прийшла та куди потрапила. Отже зараз вона на полонині у дідуся, а не в старої Урсули, яка вже зовсім оглухла, часто дуже мерзла, через що завжди грілася як не на сонечкові коло вікна на кухні, то коло груби. Гайді мусила постійно сидіти в хаті, щоб стара могла її бачити. Часами дівчинці ставало нудно від постійного сидіння в приміщенні і їй так хотілося побігати надворі. Тож мала дуже зраділа, коли прокинувшись у новому помешканні, пригадала собі, як багато нового побачила вчора. І сьогодні вона знову це побачить, сьогодні знову побачить Білку і Бурку! Гайді швиденько встала, похапцем надягла на себе вчорашню одежину. Тривало це лише кілька хвилин, бо одягу було зовсім мало. І, злетівши по драбинці додолу, вибігла надвір. На подвір’ї стояв дідусь, він випустив з кошари Білку з Буркою, і вони вже збиралися приєднатися до решти своїх приятельок в отарі. Гайді кинулася до них, щоб привітатися та й усьому козячому товариству також доброго дня побажати.
— Хочеш із отарою на пасовисько? — запитав дідусь.
Це було якраз те, чого дівчинка найбільше хотіла, й вона аж підстрибнула від радості.
— Але перш ніж піти, мусиш помитися, а то як побачить таку заспану замазуру сонечко, он яке воно чистеньке, аж сяє, ото сміятися з тебе буде! Іди, я там вже приготував все для тебе, — і дідусь показав на великий цебер, повний прозорої водички, що грілася на осонні.
Гайді за кілька стрибків підбігла до цеберка й так довго талапалася у воді та терла долоньками обличчя, поки воно не засяяло, як те сонечко у небі.
Тим часом дідусь зайшов у хатину й кликнув звідти Петруся:
— Агов, генерале козячий, ходи-но сюди та торбу свою візьми!
Здивований хлопчина зайшов і простягнув торбинку, в якій носив свій бідненький обід.
— Ану, розв’яжи! — звелів старий і поклав всередину великий кусень хліба та такий самий кавалок сиру. Петрусь аж укляк на місці, витріщившись і без того круглими оченятами на ці два здоровенні кусні, які були в два рази більші від тих, які він узяв для себе.
— Ось так, тепер іще горнятко, — вів тим часом Вуй. — Мала п’є тільки з горняти, так як ти, зразу від кози, вона не вміє. Ти їй надоїш два повних горнятка молока, вона піде з тобою на пасовисько і буде там аж до вечора. Пильнуй її, щоб часом де на яку скелю не вилізла і не впала звідти. Чуєш?!
В ту хвилю до хижки забігла Гайді:
— Дідуню, тепер сонечко не буде з мене сміятися, правда, не буде? — настирливо допитуватися вона у старого.
Дівчинка старанно витерлася жорстким рушником, який дідусь повісив поруч із цеберком. Вона так ретельно витирала личко, шию, ручки, зі страху бути висміяною сонцем, що була червона, як рак печений. Старий всміхнувся.
— Не, тепер воно, вже точно, сміятися з тебе не буде, — розігнав він її страхи. — Але знаєш що? Увечері, як вернешся з пасовиська, то відразу вскочиш у цеберко і поплескаєш добряче ногами, як рибка поплаваєш. Коли ходиш, як кізка, то ніжки так само, як вона, замурзаєш. Все, можете вже йти.
І ось Гайді розпочала свій веселий підйом нагору, на пасовисько. Вітер за ніч порозганяв всі хмаринки, небо у височині стало на всю свою просторінь темно синього кольору, а просто посередині на ньому вилискувало сонечко, щедро зігріваючи полонину. У шовковисто-смарагдовій травичці, весело всміхаючись синіми та жовтими барвами простягали до сонця свої чашечки польові квіти. Гайді гасала полониною від одного місця, встеленого гарненьким червоним первоцвітом, до іншого — аж синього від терлича, або до золотистого з ніжними листочками рокитника. І кожен раз голосно скрикувала від радості. У захваті від цього буйства кольорів та запахів дівчинка забула навіть про кізок та Петруся. З кожної місцинки вона рвала цілі оберемки квітів, які складала собі у фартушок. Мала вирішила всю цю красу принести до себе на горище та розкласти навкруги у сіні. Щоб було красиво так само, як і на вигоні.