Дорка втікала із села так швидко, як могла. Вона аж зраділа, коли останні хати залишилися позаду «Недобре, все-таки, я вчинила, ой, недобре. Матуся, як помирали, дитину на мене лишили», — отак розмірковуючи, бігла вона далі. Єдиною втіхою була для Дорки думка: «Грошей зароблю, більше зможу допомогти». Вона раділа, що невдовзі не бачитиме людей, які дорікають за спиною. Подалі від них усіх, та ще й добрячих грошенят собі заробить!
Оповідка друга
У дідуся
Після того, як Дорка щезла з виду, старий знову усівся на лаву і, мовчки втупившись у землю, запахкав цілими хмарами диму зі своєї люльки. Тим часом Гайді весело та з цікавістю почала розглядатися навкруги. Найперш привернула її увагу прибудована до стіни хатки кошара для кіз. Мала заглянула туди, але нічого цікавого там не знайшла. Тоді дівчинка досліджувала далі, завернула за ріг хати й підійшла до старих ялин. Там у верховітті свистав та завивав дужий вихор. Гайді спинилася і прислухалася. Коли вітер помалу стих, вона завернула за наступний ріг і, обійшовши хижку довкола, підійшла до дідуся з другого боку: той сидів без поруху, понурившись й пахкав люлькою. Дівчинка встала перед ним і, заклавши руки за спину, втупилася в нього поглядом. Дідусь підняв голову.
— Ну чого тобі? — запитав, — бо мала стояла перед ним нерухомо й зирила мало не впритул.
— А подивитися хочу, який вигляд має твоя хатка із середини, — відповіла Гайді.
— Ну пішли, глянеш, — старий першим попрямував у хижу. — Прихопи клунок з лахами, — буркнув він через плече, переступаючи поріг.
— А мені їх більше не треба, — заперечила Гайді.
Вуй так і завмер на порозі з піднятою ногою. З несподіванки він аж вийшов надвір, зачинивши за собою двері. Старий обернувся до малої і придивився до неї уважно: дівчинка, яка очікувала побачити в хижі силу-силенну цікавих речей, від збудження аж сяяла чорними оченятами.
— Ну не може воно бути несповна розуму, — прошепотів собі в бороду він. — Як то — тобі їх більше не треба? — запитав уже голосно.
— Я хочу бути такою прудконогою, як кізка, а вона нічого зайвого на собі не носить.
— Хочеш бути прудконогою, то будь нею, але лахи до хати занеси! — звелів дідусь. — Їм місце не надворі, а в шафі.
На цей раз Гайді послухалася. Старий розчахнув двері, й мала зайшла слідом за ним. Всередині була одна-єдина велика кімната. Тут стояли стіл і крісло коло нього, в одному кутку було дідусеве ліжко, а в другому — кабиця[4] з великим казаном, який висів на ланцюгах над нею. З другого боку в стіні були великі двері, які дідусь саме відчиняв. Двері виявилися дверцятами шафи. В ній висів його одяг, а на поличках були поскладані декілька сорочок, шкарпетки, хустинки. Другу половину шафи займали тарілки, горнятка та склянки, а на верхній полиці лежали круглобокий хліб, вуджене м’ясо та сир. У цій шафі дідусь зберігав увесь необхідний для прожиття скарб. Як тільки він відчинив дверцята, Гайді відразу швиденько зайшла всередину і запхала клуночок зі своїм одягом помежи одяг старого так глибоко, як тільки могла. У такий спосіб вона вирішила якнайкраще його сховати, щоб потім важче було знайти.
Після цього уважно оглянула кімнату й спитала:
— Дідуню, га, дідуню, а де я спатиму?
— А де хочеш, там і спи, — відповів той.
Саме така відповідь утішила Гайді. Вона відразу кинулася нишпорити по всіх закутках, заглядаючи всюди: шукала таке місце, де їй найкраще спалося б. Навпроти дідусевого ліжка стояла приставлена до стіни невеличка драбинка. По ній Гайді потрапила на горище, на якому знайшла величенький оберемок свіжого та духмяного сіна, а ще кругленьке слухове вікно в фаціяті[5], крізь яке виднілася добряча частина долини внизу.
— Я тут хочу спати, — гукнула Гайді, — а як тут гарно! Дідусю, ходи сюди й сам побачиш, як тут гарно!
— Та знаю я, — хмикнув у вуса дідусь.
— Я собі ліжечко роблю, — знову гукнула мала й залопотіла ноженятами по горищі туди-сюди. — але ти маєш мені до ліжечка покривальне принести. Так завше роблять: спочатку на ліжко стелять покривальце і на ньому сплять.
— Ая, так і є, — погодився дідусь.
За якусь хвилю він підійшов до шафи, пошурхотів там і витяг з поміж поскладаних сорочок довгий прямокутний шмат грубого сукна, який, очевидно, тепер мав бути за ряднину. З нею в руках старий піднявся драбинкою на горище. Тут Гайді погосподарювала на славу: тепер оберемок сіна перетворився на цілком пристойне ліжечко. З одного боку ліжечка замість подушки — викладене у маленьку купку сіно. Імпровізована подушечка влаштована так, що коли на ній лежати, то через кругляк віконечка можна розглядати далеку долину.