— Гарне в тебе ліжечко, — сказав дідусь. — Можна й рядно стелити, але зачекай хвильку, — він взяв із купи, що залишилася, ще трохи сіна і намостив на ложе.
Тепер воно стало набагато пишнішим і м’якшим.
— Давай мені покривальце, — Гайді вхопила ряднину, але навіть обома руками заледве змогла заволокти її на своє ліжечко.
Проте саме така товста та щільна ряднина найпридатніша, щоб накрити сіно. Інакше висохлі гостряки його стебелець проштрикували б щось тоненьке наскрізь і кололи б того, хто лежав. Застеляти ліжечко довелося удвох. Кінці ряднини Гайді швиденько позаправляла підспід і було її ложе — любо-дорого глянути. Дівчинка стала поруч і задумалася, дивлячись на нього.
— Дідусю, чогось бракує, щось ми забули, — сказала вона нарешті.
— А що? — спитав старий.
— Ковдру ми забули, ось що. Коли у ліжечко лягаєш, то пролазиш між простирадлом і ковдрою.
— Ось ти про що. Але що ж будемо робити, коли я не маю ковдри?
— Та нічого, зараз я собі сама її зроблю, — заспокоїла старого Гайді, — візьму ще сіна, та й буде мені ковдра, — і метнулася до купи сіна, але дідусь зупинив її.
— Зачекай хвильку, — сказав і зліз по драбинці до кімнати.
За деякий час повернувся, несучи в руках великий важкий лантух із грубого полотна. Кинув його додолу й спитав:
— Хіба він не ліпший за сіно?
Гайді кинулася розгортати лантух та вкладати поверх застеленого ліжка, проте ніяк не могла впоратися: тканина була загруба для її тоненьких пальчиків. Дідусь прийшов на допомогу. Коли мішок було розстелено — виглядало ліжечко як справжнє: зручним та надійним. Гайді постояла задумливо й нарешті висловила своє захоплення:
— Чудова ковдра і ліжечко таке гарнюнє! Я тільки одного хочу: от якби зараз була ніч, то я б лягла на нього спатки.
— Я так собі думаю, — не підтримав її починань дідусь, — було б не зле щось за драбину вкинути, я маю на увазі: може б на обід з’їли чогось, га?
За цією біганиною з ліжечком Гайді забула про все інше. Коли дідусь згадав про їжу, у неї так засмоктало під ложечкою, жах. За весь день вона з’їла тільки скибочку хліба, яку запила кількома ковтками розбавленої кави. А після цього була виснажлива подорож угору!
Тому Гайді відразу закивала головою:
— А таки треба щось вкинути за драбину, треба.
— Ну, то вперед, злазь униз, ми тепер багато чого разом робити будемо, не тільки ліжко заправляти, — сказав старий і, слідом за дитиною, драбинкою спустився додолу.
Підійшовши до великого казана, дідусь відставив його в сторону і повісив на його місце менший, який до того висів на ланцюгу. Після цього всівся на дерев’яну триногу з круглим сидінням і роздмухав у кабиці вогнище. В чавункові почало булькати. Старий настромив на довгу металеву виделку шматок сиру і крутив його на вогнищі під казанком, доки той не став золотисто-брунатним. Гайді уважно спостерігала за всіма його діями. Їй, очевидно, спало щось на думку, вона метнулася до шафи й назад, і так кілька разів. Поки старий з чавунком підігрітої страви та виделкою з підпеченим сиром підійшов до столу, на ньому вже лежали круглий буханець, дві тарілки та два ножі — усе на своїх місцях, акуратно розставлене. Гайді відразу зауважила, що де в шафі лежить, і принесла необхідне.
— А ти метка, це дуже добре, що вмієш підмічати, — похвалив її дідусь і поклав підсмажений сир на буханець. — Але на столі ще чогось бракує.
Гайді ковтнула слинку, нюхнувши смачний дух із казанка, й метнулася до шафи ще раз. Проте на поличці стояла лише одна чашка! Не довго роздумуючи, мала вхопила одну зі склянок, що стояли позаду мисочки, і принесла її разом із чашкою до столу.
— От це правильно, молодець, не даси собі в кашу наплювати. Але де ж ти сядеш?
В кімнаті було лише одне крісло, і на ньому, власне, сидів сам старий. Гайді стрілою полетіла до кабиці, принесла звідти маленький дерев’яний ослін-триногу і всілася на нього.
— Ну, сісти ти вже маєш де, що правда, то не гріх, але до столу не досягаєш, от халепа! Гм, моє крісло також занизьке для тебе, але ми цьому зарадимо, ми отак зробимо.
Старий встав, налив в горня пряженого молока, поставив його на своє крісло й підсунув його ледь не впритул до ослона.
Тепер у Гайді були і кріселко, і столик. Дідусь поклав поряд із чашкою кусень хліба зі шматочком печеного сиру зверху і сказав:
— Ну ж бо, налітай!
Сам старий розпочав обід, сидячи на розі столу. Гайді вхопила своє горнятко і пила, пила, не переводячи подиху, така, виявилося, спрага мучила її після довгої подорожі! Потім, бо довше затримувати дихання не змогла, поставила майже порожню чашку на крісло й голосно вдихнула повітря.