— Жінко, — сказав він, — поклади руку на Біблію й повторюй за мною: «Я, Мері Хепберн, даю дві урочисті обіцянки моєму коханому чоловікові на його смертнім одрі».
І Мері проказала ці слова. Вона думала, навіть сподівалася, що ті дві обіцянки будуть досить нісенітні — приміром, учинити позов проти уряду, — і вона навіть змоги не матиме виконати хоч одну з них. Та їй не пощастило.
Першою обіцянкою було докласти всіх зусиль, щоб якнайскоріше знов вийти заміж, не гаючи часу на тугу й жаль до себе самої.
Друга полягала в тому, що вона в листопаді вирушить до Гуаякіля і за них двох візьме участь у «Круїзі віку до витоків природи».
— Мій дух супроводжуватиме тебе в тому круїзі на кожному кроці,- сказав Рой. І помер.
І ось Мері в Гуаякілі й підозрює, що й у неї самої мозкова пухлина. І мозок керує її діями: вона саме скидає чохла зі своєї червоної вечірньої сукні, яку в думці називає «сукня для Джеккі», бо серед пасажирів у круїзі мала бути й Жаклін Кеннеді-Онассіс, і Мері хотілося мати перед нею ошатний вигляд.
Та, нишпорячи в шафі, Мері збагнула, що в Онассісової вдови напевно вистачить глузду утриматись від поїздки до Гуаякіля — адже тут повсюди солдати, вони патрулюють вулиці й дахи будинків, риють окопи, кулеметні гнізда в парках…
Скидаючи з сукні чохла, Мері зрушила плічка, й сукня впала на підлогу, утворивши на ній безформну червону купку.
Мері не стала її підіймати, бо була певна, що ніякі земні речі їй уже не знадобляться. Проте позначати її ім'я зірочкою час іще не настав, їй пощастить прожити ще тридцять років з гаком. Навіть більше, Мері доведеться певним чином використати деякі життєдайні субстанції на цій планеті, тож їй судилося стати, без сумніву, найвизначнішим експериментатором в історії людського роду.
11
Якби Мері Хепберн мала намір підслуховувати, а не вбивати себе, вона могла б, приклавши вухо до задньої стінки у шафі, почути в сусідньому номері приглушені голоси. Але Мері не мала ні найменшого уявлення про сусідів праворуч 1 ліворуч, бо минулої ночі, коли приїхала сюди, нікого з них ще не було, а потім вона вже не виходила з номера.
А тим часом приглушені голоси належали Дзендзі Хірогуті, комп'ютерному генію, та його вагітній дружині Хісако, викладачці ікебани — японського мистецтва аранжування квітів.
Сусідами Мері з другого боку була сліпа дівчина Селіна Макінтош, дочка 'Ендрю Макінтоша, та її зряча собака, теж жіночої статі, на кличку Казашка. Мері не чула собачого гавкання тому, що Казашка ніколи не гавкала.
А не гавкала вона, як і не гралася з іншими собаками, не прислухалася й не принюхувалась ні до чого цікавого, не ганялася за іншими тваринами, які завжди були природною здобиччю для її предків, через те, що коли була ще цуценям, людські істоти з великим мозком демонстрували їй свою зненависть і забирали в неї їжу щоразу, як тільки вона заходжувалась робити щось із переліченого вище. З самого початку вони дали їй зрозуміти, що на цій планеті природні собачі інстинкти протизаконні — всі без винятку.
У неї видалили статеві органи, щоб на поклик статі теж ніколи не відгукувалась. До речі, перелік дійових осіб моєї розповіді невдовзі має скоротитися до одного самця й багатьох самок, у тім числі й суки. А втім, Казашка, внаслідок хірургічного втручання, самкою вже давно не була. Вона, як і Мері Хепберн, з еволюційної гри вибула. Свої гени ні та, ні та нікому передати не могли.
З кімнати Селіни й Казашки внутрішні двері вели до апартаментів життєрадісного Селіниного батька, фінансиста й авантюриста Ендрю Макінтоша. Він був удівець і цілком міг би порозумітися з удовою Мері Хепберн, оскільки обоє були палкі прихильники туристських екскурсій. Та їм не судилося зустрітись. Як я вже казав, 'Ендрю Макінтош, як і 'Дзендзі Хірогуті, буде мертвий ще до заходу сонця.
Джеймс Уейт, між іншим, отримав номер на другому поверсі, поодаль від решти гостей. Його великий мозок похвалявся тим, що Уейт мав ординарний, сумирний вигляд. Але щодо цього мозок помилявся. Адміністратор готелю розгледів в Уейті шахрая, який видає себе не за того, ким є насправді.
Цей адміністратор, якого звали Зігфрід фон Кляйст, був похмурий, середнього віку представник давньої і загалом процвітаючої німецької громади в Еквадорі. Його два дядьки по батькові, які мешкали в Кіто, володіли й цим готелем, і «Баійею де Дарвін». Вони доручили йому керувати готелем лише два тижні, на той час, — а він уже закінчувався, — коли мали з'їжджатися пасажири «Круїзу віку до витоків природи». Взагалі фон Кляйст, бувши багатим спадкоємцем, не надто полюбляв працювати, але дядьки присоромили його й переконали, що він мусить докласти зусиль і взяти певну участь у загальнородинній справі.