— Я гадаю, що справжніх канка-боно нема ніде, — сказав посол. Він якраз був автором вірша на двадцять шість рядків під назвою «Останній канка-боно», де йшлося про винищення малого племені в еквадорській сельві. На початку вірша було одинадцятеро канка-боно, а наприкінці — тільки один, та й той почувався недобре. Це був, однак, лише плід його уяви, бо поет, як і переважна більшість еквадорців, ніколи не бачив жодного канка-боно. А втім, він чув, що те плем'я скоротилося до чотирнадцяти осіб, тож остаточне їх винищення внаслідок вторгнення цивілізації здавалося неминучим. Навряд чи міг він знати, що менше ніж за сто років майже кожна людська істота на Землі матиме переважно кров канка-боно, лише з невеликими домішками крові фон Кляйстів та Хірогуті.
І цей запаморочливий поворот історії відбудеться значною мірою завдяки одній із двох цілковитих нікчем у первісному списку учасників «Круїзу віку до витоків природи». Нею була Мері Хепберн. Другим нікчемою був її чоловік, який сам зіграв ключову роль у долі людства, коли перед лицем власної смерті замовив одну дешеву каютку нижче ватерлінії,
22
Двадцять шість слізливих рядків посла Доносо по «Останньому канка-боно» були передчасні, щоб не сказати більше. Натомість йому слід було б виплакати на папір «Останнього американця», «Останнього європейця», «Останнього азіата» чи «Останнього африканця».
В усякому разі, він слушно передбачив, що станеться з мораллю еквадорців за якусь годину, коли сказав Боббі Кінгові по телефону:
— Там усі просто-таки будуть убиті, як дізнаються, що місіс Онассіс уже не приїде.
— Такі величезні зміни — і всього за якийсь місяць, — мовив Кінг. — «Круїз віку до витоків природи» здавався лише одним із багатьох заходів, на які з надією могли дивитись еквадорці. І раптом він став їхньою єдиною надією.
— Це так, ніби ми приготували великий кришталевий келих пуншу з шампанським, — сказав Доносо, — і раптом, за одну ніч, цей келих перетворився на іржаве відерце з нітрогліцерином.
Потім він розповів, що якби не «Круїз віку до витоків природи», то перед Еквадором принаймні на тиждень чи два раніше постали б нерозв'язні проблеми. Уряди сусідніх країн — Колумбії на північ та Перу на південь і схід — уже скинуто й замінено військовими диктатурами. Нові господарі Перу, по суті, щоб відвернути великі мозки свого населення від власних проблем, уже готові були оголосити Еквадору війну.
— Якби місіс Онассіс тепер туди прилетіла, — сказав Доносо, — люди зустріли б її як визволительку, як чародійницю. Вони чекали б, що вона пошле до Гуаякіля судна з провізією і накаже бомбардувальникам Сполучених Штатів скидати на парашутах хліб, молоко та свіжі фрукти для дітей!
А нині, мушу визнати, як тільки йому чи їй виповниться дев'ять місяців, уже ніхто не чекає визволення ні від чого. Ось яка тепер тривалість людського дитинства.
Мене самого визволяли від дурості й безтурботності до десятирічного віку, доки мати оголосила нам із батьком бойкот. Після того я став цілком самостійним. Мері Хепберн досягла незалежності від батьків аж тоді, як дістала у двадцять два роки вищу освіту. За Адольфа фон Кляйста, капітана «Баійї де Дарвін», раз у раз поручались батько й мати, коли він програвав в азартні ігри чи коли його звинувачували в тому, що він водив автомобіль у нетверезому стані, або загрожував насильством, або чинив опір під час арешту, або щось руйнував, абощо, — аж до двадцяти шести років, коли його батько став жертвою хореї Гентінгтона й убив матір. Аж тоді Адольф почав ставитись до скоєних помилок відповідально.
В ті давні часи, коли дитинство тривало так довго, не дивно було, що стільки людей усе життя, навіть після смерті батька та матері, й далі вірили, нібито за ними хтось наглядає — чи то Бог, чи то дух святий, чи то ангел-хранитель, чи то зірки на небі, чи то хтозна-що.
Нині люди таких ілюзій не мають. Вони дуже рано усвідомлюють, у якому світі живуть, і рідко зустрінеш дорослого, котрий ніколи не бачив би, як його безтурботного братика чи сестричку, а то й батька чи матір, пожирає живцем дельфін-косатка або акула.
Мільйон років тому точились палкі суперечки про те, чи мають люди право регулювати народжуваність, тобто всілякими засобами запобігати заплідненню спермою яйцеклітини або видаляти запліднену яйцеклітину з матки, — щоб кількість людей не перевищувала можливостей їх прогодувати.
Нині ця проблема вирішується сама собою, без будь-якого штучного втручання. Дельфіни-косатки та акули регулюють кількісний склад людства в розумних межах, і ніхто не голодує.