В іліумській середній школі Мері Хепберн доводилося викладати не тільки загальну біологію, а й курс сексуального виховання. Через це вона мусила давати характеристики всіляким протизаплідним засобам, якими сама ніколи не користувалася, оскільки її чоловік Рой був у неї єдиним коханцем і вони з самого початку прагнули мати дітей.
І Мері, яка так і не спромоглася завагітніти, незважаючи на багаторічні й тісні сексуальні стосунки з Роєм, доводилося переконувати учнів, як легко людська самиця може завагітніти, навіть від короткочасного, випадкового, недоладного контакту з самцем. І вже через кілька років викладання в більшості її застережних історій фігурували ті з іліумських учнів, яких вона знала особисто.
У цій школі майже не минало семестру, щоб не трапилося принаймні однієї небажаної вагітності, а в пам'ятному весняному семестрі 1981 року таких випадків сталося цілих шість. І, треба визнати, майже половина з цих діток, що народжували діток, говорили про почуття справжнього кохання до своїх партнерів. Але друга половина божилася — навіть під тиском суперечливих доказів, які не назвеш інакше, ніж неспростовними, — що вони ніколи, скільки себе пам'ятають, не робили нічого такого, від чого могла б народитися дитина.
І Мері з цілковитою підставою могла сказати своїй колезі наприкінці того пам'ятного весняного семестру 1981 року: «Для декого завагітніти не важче, ніж застудитися». І в цьому було, звичайно, багато спільного: адже застуда, як і дитина, починалася з одноклітинного мікроорганізму, що над усе полюбляв слизову оболонку.
Після десяти років перебування на острові Санта-Росалія Мері Хепберн дізнається з перших рук, як справді легко може завагітніти дівчина-підліток від сім'я чоловіка, котрому потрібна лише сексуальна розрядка, більш нічого, й котрому та дівчина навіть не подобається.
23
Отже, ще не здогадуючись про те, що капітанові Адольфу фон Кляйсту судилося стати прабатьком усього людства, я проник у його мозок. Капітан саме взяв таксі і їхав від Гуаякільського міжнародного аеропорту до «Баійї де Дарвін». Я не знав, що завдяки грі долі людство скоро зменшиться до малесенького клаптика, а потім, завдяки новій грі долі, зможе збільшитись ізнов. Я гадав, що той хаос, у якому метушилися мільярди великомозкових людських істот, стукаючись лобами й усе розмножуючись та розмножуючись, триватиме й далі. Здавалося малоймовірним, що в цьому стихійному гаморі взагалі якусь вагу може мати індивід.
Те, що я обрав тоді саме капітанову голову як засіб пересування, було однаково що опустити монету в щілину грального автомата в якомусь величезному казино й зірвати геть увесь банк.
Найбільше мене привабила його уніформа — золотаво-білий мундир адмірала запасу. Сам я колись служив рядовим, і мені було цікаво, який вигляд має світ в очах особи вельми високого військового чину та суспільного стану.
І я був ошелешений, коли виявив, що великий капітанів мозок заклопотаний думками про метеорити. До речі, таке зі мною тоді траплялося частенько: я проникав у чиюсь голову, власник якої опинявся, як на мене, в особливо складній ситуації, і раптом виявляв, що великий мозок цієї людини мислить про що завгодно, тільки не про безпосередню проблему.
А з метеоритами капітана зв'язувало ось що. В Академії військово-морського флоту Сполучених Штатів більшість лекцій він слухав неуважно і диплом одержав з найнижчими балами. Його навіть ледве не виключили з академії за те, що він користувався на екзамені з астронавігації шпаргалкою. І виключили б, якби не втрутилися по дипломатичних каналах батько й мати. Та одна лекція на тему «Метеорити» його просто приголомшила. Викладач розповідав, що град каміння з космічного простору — явище цілком звичайне протягом усієї земної історії, і наслідки цього явища могли бути жахливі, як, наприклад, знищення багатьох форм життя, зокрема й динозаврів. Він сказав, що люди мають усі підстави чекати збільшення цього руйнівного для планети потоку будь-коли, і треба створити прилади, здатні відрізняти ворожі ракети від метеоритів. Інакше надто безглузда лють із космосу може спричинити третю світову війну.
І це апокаліптичне застереження так відповідало напряму думок капітанового мозку, ще навіть до того, як його батько став жертвою хореї Гентінгтона, що відтоді й назавжди він повірив: саме цей шлях винищення людства найімовірніший — через метеорити.
Для капітана такий спосіб загибелі людства звучав куди почесніше й поетичніше, ніж третя світова війна.
Пізнавши великий мозок капітана краще, я зрозумів, що, коли він бачив Гуаякіль з його голодними юрбами людей в умовах воєнного становища, то його міркуванням про метеорити логіки не бракує. Навіть без романтики метеоритної зливи світ для мешканців Гуаякіля явно наближався до кінця.