Після того, як він зник, шестеро дівчаток увійшли до кіоску, шукаючи їжі чи чогось такого, що можна було б виміняти на їжу. Це були сирітки з дуже далекої — аж із-за гір — еквадорської сельви, їхні батьки й матері всі померли від інсектицидів, якими обприскували з повітря ліси, і льотчик, що обстежував місцевість, привіз дівчаток до Гуаякіля, де вони й жебрачили на вулицях.
Ці діти мали переважно індіанське походження, хоч серед їхніх предків були й негри — африканські раби, які ще в сиву давнину повтікали до сельви.
Дівчатка були з племені канка-боно. Вони виростуть на Санта-Росалії, де разом з Хісако Хірогуті стануть матерями всього нинішнього людства.
Але перш ніж опинитись на Санта-Росалії, вони спочатку потраплять до готелю. І солдати та барикади напевно стали б їм у цьому на заваді, коли б рядовий Херальдо Дельгадо не відкрив дівчаткам шлях крізь кіоск.
28
Цим дівчаткам судилося стати шістьма Євами для капітанового Адама на Санта-Росалії. А до Гуаякіля вони не потрапили б, якби не Едуардо Хіменес, молодий еквадорський пілот-дослідник. За рік до того, якраз на другий день після похорону Роя Хепберна, Хіменес летів власним чотиримісним гідролітаком над сельвою; це було біля верхів'я річки Тіпутіні, що несла свої води до Атлантичного, а не до Тихого океану. Він висадив нижче за течією, на кордоні з Перу, одного французького антрополога з речами й провізією і тепер повертався назад. Той француз мав намір розшукати там невловимих канка-боно.
Хіменес летів до Гуаякіля, і його п'ятсоткілометровий шлях пролягав над двома високими й дуже пересіченими гірськими системами. В Гуаякілі він мав узяти на борт двох аргентінських спортсменів-мільйонерів, щоб доставити їх на аеродром галапагоського острова Бальтра, де на них чекало замовлене заздалегідь судно для риболовлі в глибоких водах. І ловитимуть вони не будь-яку рибу, ні. Вони сподівалися спіймати кількох великих білих акул — тих самих створінь, які через тридцять один рік проковтнуть Мері Хепберн, капітана фон Кляйста й «Мандаракса».
Хіменес побачив згори витоптані в мулі на березі річки літери SOS. Він сів на воду й перевальцем, наче качка, доплив літаком до берега.
Там його привітав вісімдесятирічний католик, місіонер-ірландець Бернард Фіцджеральд, який прожив серед індіанців канка-боно півстоліття. З ним були шестеро дівчаток, останні з канка-боно. Це вони під його керівництвом витоптали на березі оті літери.
Отець Фіцджеральд, до речі, мав спільного прадіда з Джоном Ф. Кеннеді, першим чоловіком місіс Онассіс і тридцять п'ятим президентом Сполучених Штатів Америки. Коли б священик спарувався з якоюсь індіанкою, чого він ніколи не робив, то всі нині живі могли б претендувати на те, що в їхніх жилах тече голуба ірландська кров, — якби тепер узагалі хто-небудь на щось дуже претендував.
Нині люди, проживши лише дев'ять місяців, вже не пам'ятають навіть власної матері.
Коли всі навколо потруїлись від обприскування, дівчатка саме сиділи під дахом і співали хором під орудою отця Фіцджеральда. Дехто з жертв іще вмирав, і старий місіонер волів залишитися з ними. А Хіменеса він попросив, щоб той одвіз дівчаток куди-небудь, де про них подбали б.
Отак усього за п'ять годин ці дівчатка потрапили з кам'яного віку у вік електроніки, від прісноводних озер у джунглях до солонуватих боліт Гуаякіля. Вони розмовляли лише мовою канка-боно, яку розуміли тільки останні їхні родичі, що помирали в лісі, а також — це з'ясується згодом — ще один гидкий білий дід у Гуаякілі.
Сам Хіменес мешкав у Кіто, і в Гуаякілі не мав куди прилаштувати дівчаток. Він найняв собі номер у готелі «Ельдорадо» — той самий, де потім житиме Селіна Макінтош із собакою. А дівчаток, за порадою поліції, Хіменес віддав до сирітського притулку поряд із кафедральним собором у центрі міста, де черниці радо прийняли їх. Тоді ще було вдосталь харчів для всіх.
Після цього Хіменес пішов до готелю й розповів усю історію барменові Хесусу Ортісу, тому самому, що згодом перерве телефонний зв'язок із зовнішнім світом,
Отже, Хіменес був одним із льотчиків, які багато зробили для людського майбуття. А ще одним був американець, якого звали Пол У. Тібетс. Той самий Тібетс, який у другій світовій війні скинув атомну бомбу на матір Хісако Хірогуті. Нині люди все одно були б такі самі пухнасті, як вони поставали, навіть коли б Тібетс ту бомбу не скинув. Але вони поробилися пухнастими набагато швидше напевне саме завдяки йому, Тібетсові.