Вона проконсультувалася з «Мандараксом» щодо допитливості. І сказав «Мандаракс»:
Допитливість — це одна з незмінних і сталих властивостей жвавого розуму. Семюель Джонсон(1709–1784)
Але «Мандаракс» їй не відкрив, а великий мозок і не збирався підказувати ось чого: коли вже в ній зародилась ідея незвичайного, не позбавленого шансу на успіх експерименту, то великий мозок не дасть їй спокійно жити, аж поки вона цей експеримент таки здійснить.
То була тоді, на мій погляд, найпідступніша риса тих великих мозків. Вони мовби нашіптували своїм господарям: «Ось є така безглузда ідея, яку можна здійснити, але ми, звичайно, не станемо цього робити. Це просто так — подумати, побавитись…»
І тоді люди, наче в трансі, справді починають здійснювати такі ідеї — чи то змушують рабів битися на смерть у Колізеї, чи то спалюють когось живцем на площі за те, що він дотримується непопулярних поглядів, чи то будують фабрики, єдине призначення яких — убивство людей за конвейєрною системою, чи то висаджують у повітря цілі міста… Та хіба все перелічиш!
Десь у «Мандараксі» мало бути, хоч насправді його не було, таке попередження: «В добу великого мозку все, що може бути зроблено, буде зроблено — тож угамуйтеся».
Найкраще, що мав «Мандаракс» із цього приводу, була цитата з Томаса Карлайла (1795–1881):
Будь-якому сумніву можна покласти край тільки дією.
Сумнівом щодо того, чи може одна жінка запліднити іншу на безлюдному острові й без будь-чиєїсь допомоги, Мері поклала край тим, що почала діяти. Наче в трансі, вона стала відвідувати табір канка-боно на протилежному боці вулкана, беручи з собою Акіко за перекладачку.
І тепер я ловлю себе на тому, що пригадую свого батька, коли він був іще живий, — весь у чорнильних плямах, невдатний письменник у Кохосі. Він завжди сподівався продати бодай один свій твір кіношникам, щоб не найматися на випадкову роботу й узяти нам служницю — куховарку й прибиральницю.
Та хоч як він прагнув продати щось у кіно, в усіх його оповіданнях та романах ключовими були такі епізоди, що їх жодна людина зі здоровим глуздом ніколи б у кінофільм не вставила — якби вона, звісно, дбала про касовий успіх.
Отож і я розповім зараз про ключовий епізод, що його ніколи не залишили б у кіносценарії мільйон років тому. В цій сцені Мері Хепберн, наче під гіпнозом, стромляє свій правий вказівний палець спершу в себе, а потім — у вісімнадцятирічну дівчину канка-боно, щоб зробити її вагітною.
Згодом Мері придумала собі жарт із приводу тих необережних, непоясненних, просто безумних вільнощів, які вона дозволяла собі з тілом не однієї, а геть усіх дівчат канка-боно. На той час вона вже, однак, не розмовляла з єдиним колоністом, який зрозумів би цей жарт, тобто з капітаном, і тому мусила тримати жарт при собі. Якщо його виразити словами, то він звучав би так:
«Коли б я, ще бувши вчителькою в іліумській середній школі, тільки подумала таке зробити, то замість Богом забутої Санта-Росалії опинилася б у затишній камері Нью-Йоркської жіночої в'язниці».
10
Коли судно пішло на океанське дно, разом з ним там опинилися й кістки Джеймса Уейта, перемішані на підлозі великого холодильника з кістками рептилій та птахів-точнісінько таких самих, які живуть і нині. Тільки такі кістки, як в Уейта, тепер у плоть не вдягнені.
Його можна було, б, очевидно, визнати за різновид мавпи-самця, який умів ходити випроставшись і мав надзвичайно великий мозок, чиєю метою було, здавалося, керувати руками — кінцівками з вельми хитромудре зчленованими суглобами. Він міг би, мабуть, видобути вогонь. Та й користуватися тим чи іншим знаряддям.
Він міг би знати з десяток чи й більше слів.
Коли судно пішло на дно, єдиний, хто мав на острові бороду, був капітан. Через рік народиться його син Камікадзе. А ще за тринадцять років по тому на острові з'явиться друга борода, яка належатиме Камікадзе.
Сказав «Мандаракс»:
«Говорили ж мені, що не слід Мати бороду, — бідкався дід.