— А, майор Кларк?! — перепитав прокурорським тоном Мамиченко. — Саме вас нам і треба!.. Англієць?
— Облиште балаган! — розгнівався той, що назвався Кларком. — Американець. Підданий Сполучених Штатів, якщо вас так цікавить. Прошу не затримувати — на нас чекає генерал Кребс.
До цієї хвилини я мовчав, як риба, кленучи себе, що свого часу вивчав не німецьку, а англійську мову. Звісно, я розумів усе, що говорилось, але втручатися не міг — акцент у мене був жахливий. Тепер надійшла моя черга.
— Справді, облишимо балаган! — сказав я англійською мовою. — Майор Кларк, я — капітан Радянської Армії і обвинувачую вас у державній зраді!.. Відповідайте: що ви мали робити в цьому фашистському лігві?
Майор вирячився на мене, а потім забелькотів:
— Я… В мене… В мене тут невеличка комерційна справа…
— Комерційна справа?.. З ворогом?
Кларк вже трохи опанував себе. До нього поверталось нахабство:
— О, вас я теж бачу на ворожій території! Деталізація зайва. Розв’яжіть мене, я хочу потиснути вашу хоробру руку союзника!
Він зразу ж сіпнувся назад, бо моя “хоробра рука” мимохіть зробила досить-таки енергійний рух.
— Я зараз у відпустці, — вів далі майор, наче нічого й не трапилось, — тому виступаю не як офіцер збройних сил Америки, а просто як представник швейцарського філіалу фірми “Кларк і син”. За три тижні я повернуся на фронт, і тоді… О, я можу довести, що моя ненависть до німців — страшна!
Фірма “Кларк і син”!.. Так, я знав цю могутню компанію, що виробляла електроустаткування та радіоапаратуру. На початку тисяча дев’ятсот сорок другого року, ще до мобілізації, я був посланий до Америки і там навіть складав угоду з представниками цієї фірми про постачання деяких приладів для нашої оборонної промисловості. Цікаво, яким вітром занесло цього містера аж сюди?
— Так ось, любий пане, — сказав я, не дуже дотримуючись правил хорошого тону. — До Крейцвальда ми підемо разом. Якщо ви скажете будь-кому хоч слово, або подасте якийсь знак, або спробуєте тікати, то…
Майор зрозумів і без особливої радості сказав:
— Згода. Тільки й я з свого боку висуваю умову: про почуте й побачене — нікому ані слова. За це я обіцяю вам десять процентів прибутку від усієї операції.
— Ніяких умов! — перебив я його. — Ви вже бували в Крейцвальді?
— Так. Учора.
— Ну от ви й будете моїм провідником. А для всіх інших я — ваш особистий секретар. Джек Сендіс, наприклад.
Американець незадоволено знизав плечима:
— Хай так… Але що ж робити з цим телепнем? — показав він очима на есесівця. — Адже його будуть шукати?
Я байдуже махнув рукою:
— Збрешіть що завгодно. Скажімо, напився п’яний і потрапив під арешт.
— Гаразд, — сказав майор.
Отак я й вирішив пробратися до таємничого об’єкта “Ікс”… Чи правильно я роблю, чи ні — далебі, мені бракувало часу замислюватися над цим питанням.
Я одвів убік лейтенанта Мамиченка і прошепотів:
— Ти залишаєшся за мене. Машину зіпсуй. Якщо не повернуся за добу — загинув. “Язика” — пильнуйте. А прізвище цього гендляра, — кивнув я в бік американця, — запам’ятай!
Ми потиснули руки один одному і більше не промовили й слова. Розвідникам часто буває отак: розлучаються, йдучи на завдання, і не знають, чи зустрінуться ще хоч раз.
— Ну, ходімо! — скомандував я.
Годі й казати, що з Кларкових кишень ми витрусили всі речі й зброю, тому я був у відносній безпеці. Та коли біля воріт об’єкта “Ікс” американець озирнувся, я відчув себе не гаразд: в його очах, здавалось, аж спалахнули зелені вовчі вогники.
— Повторюю, — сказав я йому пошепки, — слово чи рух — і перша куля з мого пістолета — ваша!
Кларк єхидно посміхнувся:
— Любий друже, у вас попсовані нерви! Адже ми склали джентльменську угоду!
Так, нерви в мене, мабуть, справді були попсовані: мені дуже кортіло випустити з цього мерзотника всі патрони з обойми, і саме зараз. Що буде через кілька годин, коли він нахабнішає вже тепер?
Ми перетнули якусь білу лінію на бетонованому майданчику перед освітленими місячним промінням залізними ворітьми, і в ту ж мить пролунав різкий голос:
— Хто йде?
— Майор Кларк, — відповів американець.
— А хто з вами?
— Це мій секретар, містер… Сендіс.
Кілька секунд тривала пауза. Ви, мабуть, уявляєте, як бухкало моє серце: адже на волосинці тримався весь мій план.