Три дні!.. Борисові чомусь стало моторошно. Зараз, коли він був цілком тверезий, події останніх трьох тижнів постали в зовсім іншому освітленні. Оцю комедію з “екзаменами” влаштовано тільки для того, щоб приспати його настороженість. Мабуть, для Хілла — чи хто там ще стоїть за ним — було цілком достатньо інформації, що безробітний Боб Керроун, — колишній радянський громадянин, падлюка, що зрадив свою батьківщину, — зайшов у безвихідь і намагався вкоротити собі віку. А коли так — ідеться не менше як про життя. Невідомо, що вони там замислили, але треба тікати. Тікати світ за очі, доки ще не пізно. Після сплати боргу лишиться дві тисячі доларів та непоганий “фордик”. Цього вистачить на рік безтурботного життя.
“Ну, а потім?.. Знову длубатися на смітниках, щоб знайти якийсь недогризок? І знову той же фінал — з мосту та в воду?.. А якщо так, то чи не краще піти на риск, який підготували для нього Хілл з своїми посіпаками?.. Або пан, або пропав!.. Коли вріжеш дуба — ніщо не буде потрібно, а якщо виживеш… О, тут пахне не однією тисячею доларів!”
Він перехопив пильний погляд товстунця Джо і скипів:
— Ну, чого витріщився?.. Цікавишся емоціями барана, якого тягнуть до різниці?
Джо загальмував машину, потім з серйозним виглядом помацав йому лоба.
— Гм… холодний. Любенький мій, та ти не баран, а стопроцентовий осел!.. Чи ти гадаєш, що Хіллові потрібне твоє м’ясо?.. Його цікавить твій розум!.. Запевняю тебе: ти будеш цілісінький і здоровісінький!.. Та ще й з грошиками в кишені… А ходімо-но краще хильнемо по чарчині!
Якийсь час Борис Коровін понуро міркував, чи слід вірити товстунцеві Джо, чи, може, скоритись велінню розуму і рятуватися, доки цілий, але так і не розв’язавши цього питання, махнув рукою:
— Гаразд, ходімо.
Наступні три дні промчали, як шалений напівпримарний сон. Лише подеколи Борис Коровін отямлювався повністю, але одразу ж кричав:
— Наливай!.. Цілуй!.. Співай!.. — він бенкетував як приречений, бо відчував себе саме таким.
А надвечір четвертого дня — абсолютно тверезий і байдужий — він зайшов до кабінету містера Хілла і сказав:
— Я слухаю вас, шеф.
— Прошу, сідайте.
Цього разу Хілл навіть вийшов йому назустріч, потиснув руку.
— Отже, містер Коровін, ваші об’єктивні дані влаштовують нас цілком і повністю. А чи влаштує вас моя пропозиція — судіть самі…
Він замовк, уважно обвів поглядом постать Коровіна, наче востаннє зважуючи, наскільки претендент відповідає висунутим щодо нього вимогам. І майже так само глянув на нього Борис: хто ти, чого хочеш, куди завертаєш?
Голос — приємний, зовнішність — імпозантна, очі — розумні й зосереджені. Сухуватий. Знає собі ціну. Мабуть, не скупий, але й не марнотрат. Словом, бізнесмен, з яким можна мати справу.
— Я слухаю вас, містер Хілл.
— Так от… Ви, мабуть, здогадуєтесь, що робота, яку я можу вам запропонувати — небезпечна. Дуже небезпечна!
— Здогадуюсь, але хотів би знати, в чому вона полягає.
— Ми досліджуємо можливість встановлення безпосереднього контакту людини з електронно-обчислювальною машиною…
— Ну, і…
— Ваш попередник — збожеволів. Правда, згодом його вилікували, проте факт лишається фактом. Я міг би зараз не згадувати про це, тим паче, що електронний мозок машини перебудовано докорінним чином, але я хочу повної ясності у взаєминах. Бізнес є бізнес: великі гроші платять за великий риск. Мені ви потрібні лише в тому разі, якщо підете на риск цілком свідомо і підпишете відповідну угоду.
— Гм, так…
Борисові стало моторошно, немов на хисткій кладці над проваллям. Він заздалегідь привчив себе до думки, що майбутнє випробовування вимагатиме надлюдського напруження, хоробрості й рішучості… Подорож у розжарені надра Землі на кібернетичному підземоході?.. Двобій з крижаними хуртовинами Антарктиди?.. Мозок не знав, що й думати, але прагнув одного: коли вже судилося гинути — то хоча б у момент найзапеклішої боротьби… А тут ідеться зовсім не про життя і смерть, а про можливість стати твариною в людській подобі.
“Ні! — зойкнув мозок. — Ні в якому разі! Краще смерть!”
— Я згодний! — сухо сказав Коровій. — Божевільний не усвідомлює свого стану, отже й трагедії ніякої не буде… Скільки?
— Двадцять тисяч доларів одноразово, і щодня по сто протягом місяця — за участь в експериментах.
— Гаразд. Складайте угоду.