Після 1985 р. греко-католики виходять із підпілля і вимагають у московського керівництва (вони явно не помилились адресою) легалізації своєї церкви, повернення забраних в 1946 р. храмів, інших споруд і майна. Звичайно, мова вже не йшла про повернення життя сотням замучених священиків, десятиліть, вирваних із доль тисяч людей, вивезених за віру з рідної землі.
Глибока і щира віра в Бога (не плутати з обрядовіруванням, відбиванням поклонів і проведенням ритуалів при холодній душі) була і залишається характерною рисою більшості галичан. Тому політика СССР в сфері релігії до цієї пори живе в їх пам'яті як жах і шок. Чого варте хоч би перетворення одного з найбільших львівських храмів на музей атеїзму?
Ну, а взагалі, галичани – це просто українці, які зберегли мову, культуру і своє національне "я". Автору цих рядків довелось чимало поїздити по Львівській і Івано-Франківській областях, спілкуватися з різними людьми. І в більшості випадків враження було приємним, і навіть дуже. Гостинні, хлібосільні, які люблять і вміють приймати гостей (за умови елементарної вихованості і порядності гостя), доброзичливі, церемонно-ввічливі, симпатичні люди. Люди, у яких болить душа за свою країну. Люди релігійні. Пригадую, як часто підходили до мене незнайомі люди і, бачачи в мені християнина, вітали словами: "Слава Iсусу Христу!". Слід було відповідати: "Навiки слава!". Це означало, що зустрілись люди добропорядні, які ніколи не завдадуть одне одному шкоди. Але галичани не дарують там, де мова йде про їх національну самоповагу і гідність України. Може комусь ця риса здасться неприємною, але особисто у мене вона викликає повагу. Хоча, Все, що російська свідомість схильна кваліфікувати як галицьке, по суті є просто українським. В цьому – розгадка галицького міфу, який стараннями багатьох російських мас-медіа з впертістю, гідною кращого застосування, методично упроваджується в свідомість російських людей як простих, так і "непростих". Останнє особливо небезпечно, оскільки цим людям суджено визначати політику своєї країни, а значить – майбутнє як своєї держави, так і її сусідів. люди з почуттям власної і національної гідності (незалежно від їхнього етнічного походження) завжди викликали повагу.
Галичину неможливо відділити від України, як і Україну від Галичини. Навіть якби подібне і трапилось, то вплив її міг би стати ще більш глибоким, всепроникаючим. Згадайте, як впливала ФРН на НДР, як зараз впливає Південна Корея на Північну, маленький Тайвань на величезний Китай…
Все, що російська свідомість схильна кваліфікувати як галицьке, по суті є просто українським. В цьому – розгадка галицького міфу, який стараннями багатьох російських масс-медіа з впертістю, гідною кращого застосування, методично упроваджується в свідомість російських людей як простих, так і "непростих". Останнє особливо небезпечно, оскільки цим людям суджено визначати політику своєї країни, а значить – майбутнє як своєї держави, так і її сусідів.
Ігор ЛОСІВ,
кандидат філософських наук,
– – КІНЕЦЬ --
Джерело: "Дзвін Севастополя", №3 грудень 1998 р.
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки української літератури:
http://web.archive.org/web/http://books.ms.km.ua/
У*.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua