Писемні джерела зберегли мало вказівок про матеріальну культуру і побут сільського населення. Поселення в значній частині краю були тоді порівняно рідкі і розташовувалися серед непрохідних лісів і пущ. Але поблизу великих міст вже було вирубано ліси, і поселення займали ширшу територію.
Села того часу були невеликі і складалися з відокремлених дворищ. Кожне дворище, тобто господарська садиба, було оточене власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом.
Центр міста становив озброєний «град», замок, обнесений валами, заборолами, ровами; доступ до замку проходив зведеними мостами та укріпленнями брами. Посередині стояли головні будинки: княжа палата, будинки бояр і міського патриціату, церкви, монастирі та ін. Біля підніжжя замку простягалося «підгороддя» — передмістя, частково укріплене дерев’яним «острогом» (Звенигород) [Іпат., с. 228.], де жило менш заможне населення. Поза містом знаходилися окремі садиби феодальної знаті. У Перемишлі двір Володимирка стояв далеко за містом, на лузі над Сяном [Іпат., с. 310.]; в Галичі двір могутнього Судислава був поза містом, в ньому зберігалося багато всяких господарських і воєнних засобів [Іпат., с. 506.]. Ці двори, правдоподібно, були укріплені, широко розбудовані, мали свої церкви. При археологічних дослідженнях Галича відкрито багато таких відокремлених садиб.
Літописи описують точніше укріплення міст, але майже не згадують про вигляд будинків феодальної знаті і княжих дворів. Тільки принагідно дізнаємось, що в Галичі з княжих «палат» до церкви Спаса ішли «переходи» із ступенями [Іпат., с. 319.]. Є ряд згадок про церкви і монастирі, засновані князями[212].
Літопис дав докладний опис холмських церков. Арки церкви св. Івана спиралися на капітелях у вигляді людських голів. При вході до вівтаря стояли дві колони з цілих кам’яних брил, склепіння прикрашалося золотими зірками на блакитному полі, вікна мали «римські скла», тобто вітражі, поміст відлито з міді; двері церкви мали різьблені портали з білого галицького каменю та зеленого холмського, твори скульптора Авдія. Коли ця церква згоріла у пожарі Холма, Данило побудував новий величний собор Богородиці, прикрашений скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами, виконаними місцевими майстрами, багато архітектурних деталей привезено з інших міст та з–за кордону [Іпат., с. 559–560.]. У церковних спорудах висіли ікони «чудової краси», прикрашені шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин та золотом, сріблом і дорогим камінням [Іпат., с. 608–610.]. Треба припускати, що палати князів і великих бояр були прикрашені так само пишно. Археологічні розкопки відкрили багато нового про давню архітектуру й мистецтво [Pelenski J. Halicz w dziejach sztuki sredniowiecznej. — Krakow, 1914, s. 1–148; Історія українського мистецтва. К., 1966, т. 1, c. 206–223 та ін.].
Тогочасний побут яскраво характеризує класове розшарування суспільства. При цьому в писемних джерелах збереглися дані переважно про побут феодальної верхівки. Багато відомостей є про одяг і зброю. Коли Данило приїхав у гості до угорського короля, «сам їхав поруч із королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли й шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом і чоботи з зеленого сап’яну». Воїни, які супроводжували князя, були зодягнені в «ярики», їх коні — в личинах і шкіряних коярах, «від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї». Розглядаючи цю дружину, місцевий народ дивувався, а король Бела сказав: «Менше варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків» [Іпат., с. 540–541.]. Серед коштовностей, які належали Володимиру Васильковичу, згадуються золоті і срібні пояси князів, намиста княгинь — золоті з дорогим камінням, срібні і золоті тарілки і кубки, тканини оксамитні і шовкові, мереживо та ін. [Іпат., с. 601, 604, 609, 610.]. Дружинник Михайло Скула навіть в час воєнного походу мав на собі три золоті ланцюги [Іпат., с. 490.].
Мстислав Данилович обдарував Конрада мазовецького дорогим одягом та гарними кіньми з майстерно виробленими сідлами [Іпат., с. 598.]. Одяг князів та воїнів XIV ст. зображений на печатках останніх галицько–володимирських князів [Болеслав–Юрий II, табл. 1, 5, 7.].
Літопис передає деякі сцени з феодального побуту. Принагідно дано опис рицарських вправ: в Галичі Василько Романович вийшов із будинку, де відбувалася княжа рада, «добув свій меч, граючись з королевим слугою, інший вхопив щит, граючись...»; перед боєм під Ярославом Ростислав Михайлович «влаштував ігру під містом», зустрівся з Варшем, та під ним упав кінь, і він вивихнув собі плече [Іпат., с. 508, 532.].
212 Володар Ростиславич побудував церкву св. Івана у Перемишлі (