Над Верхнім Богом головними містами були Божський [Іпат., с. 180, 181, 234, 243, 257, 258, 305, 526.] та Межибоже (Меджибіж) [Іпат., с. 234, 243, 257, 502, 555.]. В XII–XIII ст. вони бували столицями окремої волості другорядних князів[28]. З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків [Іпат., с. 526.], Болохово [Іпат., с. 278, 376, 516, 526, 555.], Мунарів і Прилук [Іпат., с. 150, 216, 278, 343, 346.].
Коли в 1230–250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі [Іпат., с. 526.].
БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ
Берестейська земля з XI ст. належала до Турово–Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Наров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р. Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.
Столиця землі Берестій (Бересть) мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василькович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний «стовп». 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами [Іпат., с. 608, 610, 611–613.].
Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену, Данило визволив місто і побудував тут «прекрасну» церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут 55[Іпат., с. 517, 524, 538, 548 та ін.; Авенариус И. П. Дрогичин надбужский и его древности. — Материалы по археологии России, 1890, № 4, с. 111; Болсуновский К. Дрогичинские пломбы. — Киев, 1894.].
Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний «стовп» — вежу, що збереглася до нашого часу [Іпат., с. 578, 592, 593, 610.].
Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці [Іпат., с. 560, 561, 583, 587, 599.], Кобринь [Іпат., с. 595.] та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович [Іпат., с. 608, 610–613.]. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь) [Іпат., с. 586.].
ХОЛМСЬКА ЗЕМЛЯ
Початково назва території між Бугом та польським кордоном, на північ від Червенської землі, в літописах не вказується. У звістках 1210–1219 рр. у цьому регіоні згадуються Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов [Іпат., с. 483, 485.]. Можливо, столицею волості вважався Угровеськ, яким особливо опікувався Данило. Назва Холмської землі стабілізувалася в період, коли Холм став столичним містом Забужжя. На півночі кордон Холмщини йшов, правдоподібно, р. Володавкою; на південь від Червенської землі точний кордон невідомий.
Холм був побудований Данилом близько 1237 р. як головний замок для захисту Забужжя. Укріплення Холма. частково побудовані за новою технологією, з каміння, були такі міцні, що й ординці–завойовники не могли їх подолати. В новому місті Данило поставив великі церкви, св. Івана і Богородиці, прикрашені скульптурами, іконами та дорогоцінним оздобленням. Навколо замку виникли садиби землеробів та ремісників, між якими були вихідці з земель, що попали під ординську владу, а також із Західної Європи. Було засновано холмське єпископство [Іпат., с. 494, 495, 516, 517, 524, 528, 529, 531, 548, 551, 557–559, 563, 567, 570, 571, 574, 590, 599, 600. Див. також: Иловайский Д. И. Даниил Романович галицкий и начало Холма. — Памятники русской старины в западных губерниях, 1885, т. 7, с. 35; Хрусцевич Г. К. Город Холм. — Там же, с. 87.].
Угровеськ (тепер Угруськ, ПНР) згадується вперше близько 1210 р. серед інших поселень Забужжя. Данило, відібравши цю волость у польського князя Лешка, зробив Угровеськ столицею Забужжя, заснував тут місто, встановив єпископство, побудував монастир св. Данила. Сам Данило інколи перебував тут, а в монастирі деякий час жив литовський князь Войшелк. Після заснування Холма Угровеськ втратив своє значення [Іпат., с. 483, 490, 503, 506, 558, 573.].