— Розгромимо групу парашутистів, і поїдеш у Добендорф героєм.
— Я вже чув про це! — мов рівний з рівним, говорив Кротов, добре знаючи, нащо його привіз у цю комендатуру Вундерліх.
— Не ображайся. Буде порядок! — підморгнув Вундерліх. — Я приїхав сюди за дорученням фельдмаршала Моделя. Є можливість схопити радиста і тих, хто з ним! — потер руки гауптштурмфюрер. — Нагороди забезпечені, бо група ця дуже псує настрій фельдмаршалу!
— Невже ті недобитки тут? — здивувався Кротов. — Не криюся: дісталося і нашій команді тоді, коли я пристрелив недобитого комісара, коли ми поклали на смерть ще одного парашутиста. Але ж од інших летіло тільки пір'я: так їх били! — стиснув кулаки, що аж рана дала про себе знати різким болем.
— Тут! — підсунув Вундерліх папери, які нещодавно читав. — Навчився ж трохи по-німецькому? А це — переклад.
— Краще розкажіть мені у кількох словах російською мовою, гер гауптштурмфюрер! — попросив Кротов, перегортаючи аркуші, на яких були виписки з повідомлень.
Тим часом Вундерліх кивнув своєму шоферові, і той приніс пляшку бренді, ковбасу, хліб і баночку португальських сардин. Ще шофер поставив дві чарки.
— У лютому ви пропонували послати корів у табір біженців, де були партизани, щоб наблизитися до їхньої землянки, — став викладати свій план гауптштурмфюрер Вундерліх. — Зараз весь ліс наповнений біженцями і худобою…
— Я вас зрозумів, гер гауптштурмфюрер! Корови і вівці — теж невидаль у лісі! — зареготав Кротов і хитрувато підморгнув. — Так подумають парашутисти! А ми в одежі пастухів. Під бурками, пальтами автомати. Корови і вівці — маска! Хе-хе! Вовк в овечій шкурі! Вовк надів червону шапочку! Ха-ха. Я — за!
— Вип'ємо, Кротов! Я повірив у вас із першої зустрічі під Синявиним. Тільки 6 нам знищити ваших знайомих. Наказ такий, навіть просьба фельдмаршала Моделя. Ці недобитки, як ви сказали, зробили все, щоб наші війська тут зазнали найвідчутнішої поразки. Та не так просто воювати з групою військ «Норд». На нашому рахунку — Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Франція, Греція, Албанія, Сербія і блокада Ленінграда. Ми останні з німецьких військ, що покидають землі Латвії й Естонії. Ми ще своє покажемо, коли фюрер дасть нам нову грізну зброю. Скажу тобі, Кротов, її готують наші інженери на півночі Європи. Ми тут, у Латвії, виявимося найпередовішим загоном армії фюрера, який розпочне новий наступ на Схід, на більшовицьку Москву, на Ленінград, на Київ, — із захопленням говорив Вундерліх.
Вони перехилили по чарці. Мамонько-Кротов ще був під враженням почутого. Про «нову зброю», яку мав дати фюрер своїм військам, читав мало не в кожній газеті, особливо коли радянські фронти у Білорусії розпочали широкий наступ. А хто може сумніватися у генії німецьких фізиків? «Не все пропало!» — казав собі Кротов. Та він і не нудьгував. Ще коли заживала рана, прочитав у «Северном слове» оголошення: «Троє російських вродливих дівчат Анна, Ольга і Тамара шукають знайомства з трьома красивими російськими молодими людьми не старших 25 років. Мета — одруження. Писати на адресу: «Курляндія. Талсі. Пошта. До запитання».
Це було у квітні. Кротов написав усім трьом, щоб вислали фото. Вибір є! А чи вродливі вони, як запевняють? Мабуть, уже побували і у воїнів генерала Власова, і в німецьких солдатів. Та хіба не завиєш від нудьги? В госпіталі є медсестра Алма. Але надто худощава.
— За успіх у наступній акції! — проголосив тост Вундерліх.
— Теж мені невидаль! Чого варті доноси пришелепуватого лісника! — зверхньо мовив Мамонько-Кротов, познайомившись із ними. — Якби він менше боявся, то цих парашутистів можна було схопити ще у квітні. Невже радист у них знову мій однокашник по запасному полку? Знав би, що доведеться з ним морочитися, підкинув би у його юшку мухомора!
— Якби не цей радист, не було б у тебе, пане Кротов, залізного хреста, — зауважив Вундерліх. — Однак за хвости корів твоїй команді доведеться сховатися під час каральної акції. Тільки так ви зможете непоміченими підійти до місця, де будуть вони. Головне — радист. Живий чи мертвий!
— Хто б міг подумати! — вів своє Мамонько-Кротов. — Я ж йому, салазі, стільки пенальті забив! Ну, життя!.. Завтра раннім ранком почнемо ганяти «небесних чортів».
ЩОДЕННИК ГАЛКИ
4 квітня
Хоча на день ми залазили в зарості ялинника — спати не могли. На лісових дорогах, на просіках лунали голоси, вигуки. Весь час треба бути насторожі. Йшли до ризького шосе тільки вночі.