— Ось і… Як це по-російському?
— Побанилися, — уточнив Галка.
— І ще й з березовими віничками! — додав Латиш. Вдалині пролунали автоматні постріли.
— Коли вони вгомоняться, прокляті, — вилаявся Галка. — Кого ганяють? Чи від безділля?..
— Аби-то від безділля, — тяжко зітхнув Латиш. — Може, наші на них натрапили? Однак стріляють по той бік шосе, — прислухався.
— Може, на когось і натрапили… — сумним голосом промовив Галка. — Ні, там щось серйозне. Постріли гримлять, немов на фронті. Й гранати вибухають. Чи не якась партизанська група веде бій, а може…
Галка прикусив губу, ледь не назвавши ім'я Тайди. Товста щока Латиша почала нервово пересмикуватися.
— У нас відомості про дислокацію піхоти. Та й мокрі ми. як це по-російському?..
— Як хлющі, — підказав Галка. — Підемо і негайно передамо в Центр про свої спостереження. Та й оця стрілянина — ніж у серце.
— І ще треба квапитися, бо може прийти Август з цінними вістями, — сказав Галка.
— А я думав, ти не віриш, що Август повернеться, — полегшено зітхнув Латиш.
— Чому не вірю? Племінникові червоного стрільця?..
— Короп утратив віру. Командир теж. А я думаю, Август очікує вагомих даних.
— Так. З порожніми руками нема чого приходити! Вони ще подивилися на шосе, по якому мчали автомашини, погуркуючи то натужно, то рівно. А на узбіччі торохтіли й поскрипували колеса обозу.
— Пішли! — сказав Латиш, подивившись добрими зеленкуватими очима на Галку. — Ти весь тремтиш.
— Зуб на зуб не попадає, — додав Галка. — Холодно!
— А може, то нерви?
— Що нерви, коли сьогодні сімнадцяте жовтня! Температура повітря шість градусів, а в болотній воді близьке нуля… Краще було б полоснути по солдатах з автоматів — і ходу…
— Що ти!.. Ми Тайди ще не знайшли. Ми повинні зустрітися з Августом! — заперечив Латиш. — А ти б своїми пострілами як це… виказав себе перед німцями. Мало нам ще отої стрілянини? — зупинився він і ще прислухався до бою. що вирував по той бік шосе.
Латиш, дивлячись у вічі радистові, притулив до його чола свою велику, зашкарублу, мов кора на дубі, долоню і в острахом промовив:
— Та ти весь гориш!..
— То в тебе рука холодна. Не думай про мене. Розкажи краще про Тайду. Наш Юхан просто закохався в неї.
— Хе-хе, — мрійно посміхнувся Латиш. — Тайду я люблю! — додав рішуче. — Кажу тобі про це, як вірному другові.
— Палдес! — подякував латиською мовою Галка. — Я виправдаю твоє довір'я, Артур! — назвав чи не вперше товариша по імені.
— Все почалося не одразу. Хіба я думав, що закохаюся у свого бійця, та ще й молодшого на десять років! Та ще й з моєю зовнішністю м'ясника та мукомела, як назвали мене Кудрявий і красень Юхан. Удавав, що до неї байдужий, навіть гримав, коли не ладилося в роботі. А сердитим я взагалі буваю рідко.
— Коли сердишся, то надуваються у тебе щоки і наші хлопці тоді всміхаються, мовляв, у бас-трубу дме Латиш.
— Так, так, — підкидав правою рукою уявні крем'яхи. — І Тайда теж усміхалася, а потім казала: «Буде зроблено, товаришу командир!» Та по моїх очах розшифрувала мою душу і дізналася, що я люблю її. Скажу тобі: так оцінювати душу людини чоловіки не можуть. Це — покликання жінок. Їх би у контррозвідку…
— Або зовсім не чіпати в час війни, не брати до армії, — зауважив Галка.
— Я тисячу разів думав саме так, боячись за Тайду. Вона ж потрапила в розвідвідділ 2-го Прибалтійського з Кірова, куди була евакуйована з Риги. Й училася б там, поблизу Уралу. Так напросилася на моє щастя, бо я її зустрів у житті, і на моє нещастя, бо можу втратити тут…
Вони зупинилися, щоб послухати, чи не точиться бій за шосе. Там погримували постріли. Латиш вийняв кишенькового годинника і сказав:
— Від перших автоматних черг до цієї миті минуло півгодини… Мабуть, межа кеті билися з групою партизанів. Як гадаєш?
— Може… — непевно відповів Галка, цокочучи зубами.
— Треба махнути в розвідку на той бік шосе! Як ризиковано залишатися на місці приземлення!
— Недарма ж Центр спроваджує нас звідси! — зітхнув Галка.
Над деревами загуркотів мотор уже знайомої марки літака. Латиш ще вийняв годинника.
— П'ятнадцять хвилин на п'яту. А по розкладу ти мав виходити о четвертій дня?
— Так. Нехай літає, паразит!..
— Всього доводилося чути, а такого — ніколи…
— І не почув би, якби сам не знайшов червоний парашутик з підсилювачем.