Галка напружував усі свої моральні і фізичні сили, щоб не впасти і не забути про все на світі, заснувши під удесятеро згорненим парашутом: так було йому холодно зараз. Та за чверть години його вже кидало в жар, і він розстібав ґудзики чорної косоворотки, готовий скинути й фуфайку, аби дихалося легше. А тут ще оператор на тім боці фронту просить раз по раз повторити якісь групи. «Що він там, салага якийсь, а не спеціаліст?» — хотілося гукнути Галці. Та він мовчав, лише зціплював зуби. Він намагався не дивитися на командира, на Юхана, які ждуть не діждуться, коли ж радист нарешті відстукає все, що написано в радіограмі.
Тяжко передавати останні десятки цифр! Це все одно, що бігти на трикілометрову дистанцію: багато подолано, видно вже фініш, та ще не пройдено останні метри. А передати треба все, щоб штаб фронту знав про скупчення у районі Прієкуле восьми дивізій Шернера, бо, якщо вони прорвуться до Східної Пруссії, вважай, усе курляндське угруповання може послужити ділу оборони фатерлянду в Пруссії, Померанії, під Берліном.
Щоб зосередитися, відігнати хворобу, щоб десь ще зачерпнути бодай трішечки сил, Галка саме і думав, що ця телеграма допоможе 1-му Прибалтійському фронту вжити заходів, аби звести нанівець контрудар Шернерових дивізій. Можливо, туди підкинуть дивізію — другу з 2-го Прибалтійського фронту, з резерву Верховного Головнокомандування, чи попередять ворога наступом на якомусь іншому напрямку в Курляндії. Ставці, маршалам, командуючим фронтами видніше. Головне, щоб негайно вони звернули увагу на цю звістку, дали сигнали розвідгрупам, якщо вони є, для підтвердження цих відомостей. Спростування бути не може. Садівнику, як і цим латишам, вірити можна.
— Ну як? Приймають? — порушив мовчанку командир.
— Уже скоро…
— Хоча б якийсь порошок! Та всі вони в Тайди. Чуєш, Галко? Латиш тут, як у себе дома. Він принесе тобі порошки! — підморгував радистові Орел.
Нарешті Галка вловив довгожданий сигнал про прийняття радіограми до останньої коми і впав на посланий парашут, не скинувши навіть навушників. Ще ніколи від січня сорок четвертого так важко йому не працювалося.
Орел згортав рацію й антени. Підійшов Август.
— Ще дядя говорив, що Шернер їздить до лінії фронту машиною в супроводі двох-трьох авто.
— От біс-анцихрист! — вигукнув Орел і замріявся. — Я з Коропом бачив броньовичок, а попереду і позаду легковики з офіцерами, автоматниками. Машини йшли у напрямку Тукумса… Невже то був командуючий?
— Можливо, — ствердив Август. — Він їздив до Тукумса, сьогодні поїхав до Айзпуте і Прієкуле.
— Стій! Пароль!.. — пролунав грізний голос Коропа.
Відповіді не було. Короп ще гукнув:
— Стрілятиму!
Всі сполошилися, схопивши автомати.
— Це я. Латиш! — нарешті почувся подавлений голос. — Довоювалися ми тут. Сьогодні… Сьогодні… — далі говорити не міг і. сівши на пеньок, затулив обличчя.
— Що?..
І всі оніміли.
— Тайду сьогодні вбили фашистські солдати і межа кеті! — прошепотів крізь сльози Латиш. — Галко! Ми чули бій Тайди з фашистами. По всіх хуторах рознеслася вість, як одна дівчина билася проти двохсот…
Артур упав на парашут біля Галки. Він ридав здригаючись. Мало хто бачив, щоб отак мужчина плакав.
— Убили. І про це вже знає вся Курземе, а ми все шукаємо Тайду. Завтра прийдуть і по наші душі. Убили, — все повторював Латиш. — Галко! То вибухали її гранатні То відстрілювалася вона до останнього набою. А ще Кротов зняв із неї сережки — дарунок бабуні Беніти. Люди знають. А ми нічого не відаємо! Нікудишні ми з вами розвідники! Треба взяти гранати й підірвати лігво Вундерліха, Кротова! Я сам завтра піду! А ви як хочете!..
Ніхто не заважав Латишу говорити. Всі мовчали, мов риби. Всі уявляли хвилини бою Тайди з таким великим загоном, карателів по той бік шосе з Тукумса на Кулдигу, за яким вели спостереження десантники. Та ніяка уява не могла відтворити трагедію. Тайду вбили розлючені, осатанілі фашисти.
Так і сказали люди з хутора: «Осатанілі солдати, межа кеті і бандит-власовець Кротов!..»
Коли Латиш стих, Август несміливо порушив мовчанку:
— Ранком есесівець Вундерліх був у генерала Шернера. Туди і ведуть нитки цього підлого вбивства вашої дівчини!
Галка раптом став вигукувати: «Стріляй! Стріляй, Тайдо, озовись!.. Чуєш, Тайдо!» — волав на весь голос. Кудрявий затулив хлопцеві рот.