Хлопці сплять на ходу.
Кротов, кажуть, був у бою з нами 7 лютого. Везе цьому негідникові! Скільки наші хлопці перебили фашистів, а Мамонько-Кротов — живий!
3 березня
Нарешті пощастило прийняти вантажі!..
8 березня
Учорашній день пам'ятний фашистам і нам.
Вороже командування було впевнене, що каральний загін з полку солдатів і з численних команд межа кеті мітлою вимете дві сотні партизанів на лід Абави, а вже на кризі їх добиватимуть німецькі кулемети, що зайняли позицію на тому березі. Фашисти квапилися покінчити з «Червоною стрілою», яка завдавала немалого клопоту диверсійними акціями поблизу головного штабу німецьких військ у Курляндії. До того ж «Червона стріла» стала базою для парашутно-десантних груп, де вони загоювали свої рани. Через рацію Кудрявий попросив у радянського командування радиста для «Червоної стріли». І цей радист приземлився на парашуті. Відтоді загін став виконувати ще й розвідувальну роботу для штабу Ленінградського фронту маршала Говорова, який у січні 1945 року прийняв тут командування, об'єднавши з'єднання 2-го і 1-го Прибалтійських фронтів, що залишилися, в Курземе.
Генерал-лейтенант Гільберт наказав будь-що знищити партизанів «Червоної стріли», поки не розтанув сніг. А сніг був спільником карателів, бо після розгрому «Червоної стріли» «рештки партизанів далеко не втечуть з пораненими по глибокому снігу. Співвідношення сил у запланованій операції: двадцять карателів на одного партизана. До того ж більша половина людей в «Червоній стрілі» була озброєна трофейними карабінами, гвинтівками.
Про це добре знали фашисти, однак не відали, що вночі 5 березня розвідгрупі Кудрявого, яку безперестанно вони переслідували, нарешті пощастило під Талсі прийняти вантаж з радянських літаків. Цей дарунок маршала Говорова допоміг доозброїти не лише нашу групу, а й парашутистів та бійців Балтійця. Вночі 6 березня, напередодні каральної експедиції, групи Кудрявого і Балтійця у складі майже сорока автоматників і кулеметників прийшли у табір «Червоної стріли» і передали партизанам кілька тисяч набоїв до автоматів, десятки мін, гранати, парашути для бинтів у партизанський, єдиний у Курземе, госпіталь, медикаменти і ще й бойовий, непереможний дух Червоної Армії, від якої у цей «котел» були послані парашутисти.
Цього не врахували фашисти, звіряючи відомості, роздобуті з допомогою лазутчиків і шпигунів на хуторах. І зовсім невтямки затіювачам карального походу, що керуватимуть обороною не лише командир «Червоної стріли» Столбов, колишній сержант латиської армії, латгалець, а й офіцери Червоної Армії — Балтієць і Кудрявий, що головним командиром у тій обороні буде парашутист, талановитий тактик, людина одчайдушна і безмежної віри у своїх товаришів, у самого себе, посланець 1-го Прибалтійського фронту, командир десантної групи Балтієць, двадцятип'ятирічний алтайський українець.
Бій розпочався о дванадцятій дня. Наші позиції нагадували підкову. У центрі було найбільше кулеметів, і карателі незабаром відмовилися іти в лоб, залишивши багато своїх солдат убитими. Все ж їм не раз удавалося на стиках між підрозділами прориватися у розташування оборонців. Були хвилини, що автоматники-парашутисти і партизани стріляли у карателів на відстані кількох кроків. Саме так бив фашистів і Юхан, котрий замінив свою гвинтівку на автомат. Він раз по раз виходив із-за товстенної вікової ялини і стріляв у п'яних солдатів в упор. Та й не лише Юхан. Роботи вистачало всім: кількість карателів перевищувала партизан у двадцять разів.
Саме в цей час Орла й було поранено, а тут за наказом Балтійця парашутисти і бійці-латиші підвелися в контратаку. Пішли саме в момент, коли фашистам здавалося, що з партизанами вже покінчено, коли воля у ворожих солдатів розслабилася, бо вони відчули подих перемоги. Що так може статися, передбачали Балтієць і Кудрявий уже після третьої години бою, коли карателі не досягли своєї мети і виявилося, що оборону партизанів не так легко зломити. До можливої атаки були попереджені всі бійці правого флангу і центра, звідки в цей момент варто посилити вогонь з ручних кулеметів, щоб покласти карателів на сніг, не давши їм підвести й голови.
І тридцять пішли проти ста. Попереду — Кудрявий, Короп і Латиш, розуміючи, що від їхньої поведінки залежатиме доля бою.
«Вперед! Ура!..» — витало на правому крилі оборони.
І ворожі солдати ніби забули, чого прийшли. Кидаючи зброю й хапаючись руками за голови, вони бігли до річки, нічого не тямлячи, бо такий поворот у ході подій ніхто не міг передбачити.