Операція «Нева-2» передбачала розвиток наступу на Кінгісепп і частиною сил на Красногвардійськ (Гатчина). В цей саме час війська ще одної 67-ї армії переходять у наступ до Мги й Гатчини. Два удари завдасть і 59-та армія Волховського фронту — один з плацдарму на західному березі Волхова (на північ від Новгорода) і другий — на південь від Новгорода через озеро Ільмень, в обхід Новгорода. Після визволення Новгорода війська Волховського фронту розвинуть наступ на Лугу і вийдуть на рубіж Луга — станція Клабутинці на Варшавській залізниці, а також на Київську шосейну дорогу, відрізаючи шляхи відходу головним силам 18-ї армії німців. Інші дві армії Волховського фронту — 8-ма і 54-та — вестимуть наступальні дії на Любанському, Тосненському і Чудовському напрямках, вибиваючи німців з Октябрської залізниці і не даючи їм змоги перекидати підкріплення до Новгорода. Військові частини цих двох армій, що звільняться у ході операції, будуть використані на Лузькому напрямку, тобто — на лівому крилі Ленінградського фронту, — котрий має розгромити 18-ту армію німців.
Підготовка до наступу шести армій Ленінградського, Волховського й сусіднього з Волховським 2-го Прибалтійського фронтів і сам наступ підкріплювалися кропіткою, напруженою бойовою роботою партизанів. Партизанські бригади і загони повинні розширити вогнища збройного повстання в одинадцяти районах області. Партизани рятуватимуть населення від знищення фашистськими властями і від масового вигнання людей до лінії «Пантера», де розгорнулися ще в серпні сорок третього року будівельні роботи.
План командування Ленінградського, Волховського і 2-го Прибалтійського фронтів також передбачав бойову взаємодію армійських частин з партизанськими бригадами у здобутті важливих опорних пунктів, окремих залізничних станцій, сіл і міст, у захопленні важливих у тактичному відношенні висот і рубежів, перехрестя доріг, у здобутті переправ, мостів, які будь-що треба втримати до підходу регулярних частин армії. Командування фронтів від партизанів, як ніколи раніше, вимагало посилення диверсійної діяльності мінування доріг, дезорганізації зв'язку фашистів.
Партизани мають також у цей відповідальний період посилити розвідувальну роботу на найважливіших напрямках, організовуючи цілодобове спостереження за рухом військ по дорогах, оперативно про цей рух повідомляючи в Ленінградський штаб партизанського руху. Серед інформаторів має бути і група Кудрявого, радист якої так і не вийшов на свій перший сеанс зв'язку о 10-й ранку.
За п'ять хвилин до передвечірнього виходу Галки в ефір Петро Петрович, Іван Сергійович і Андрій Савич були вже в радіовузлі. Всі позирали на годинники, затамувавши подих. Очі кожного спрямовані на пальці радиста, що вистукували позивний» даючи знати Галці, — його чекають, його хочуть почути.
Галка мовчав.
Радист припинив роботу на телеграфному ключі, закрутив ручкою настройки приймача. Потім лише доторкувався до тої ручки, боючись збитися з потрібної радіохвилі. Було чути сигнали, гучніші й тихіші, хрипкіші і писклявіші. Однак оператор не обертався до тих, що стояли за його спиною. А це означало, що рація Галки в ефір не вийшла.
— Невже льотчики скинули групу не туди? — порушив мовчанку генерал, коли радист «промацав» потрібну хвилю втретє після цього виклику і розвів руками.
— Пілоти доповіли, що група десантована в заданий квадрат, — відповів Андрій Савич.
— Так різко змінилася обстановка в тому квадраті?.. Не розкрився парашут у Галки?.. То чому ж тоді мовчить другий радист? — картався в догадках генерал.
— Важко сказати, Петре Петровичу, — зітхнув полковник Іван Сергійович. — Все часом трапляється: і нерозкритий парашут, і десант одразу потрапляє на вечерю до німців. На війні як на війні…
— У таку ніч штурман не помилиться! А може, місячно було тільки в Ленінграді? Що сказали льотчики? — звернувся генерал до майора.
— Там було місячно й зоряно.
— А тут уже зранку стало насуплюватися небо. Що, не озивається Галка? — з нетерпінням звернувся Петро Петрович, до радиста-оператора.
— Не озивається, — цонуро відповів черговий. — Тоді слухатимем на аварійній хвилі. Ввечері і вночі.
— Не подобається мені це мовчання. Хоча й не віриться, що група…
І генерал не договорив. Він і полковник Іван Сергійович покинули радіовузол. Андрій Савич залишився. В ефір вийти мав ще один кореспондент, і майорові хотілося першим Після шифрувальника прочитати радіограму.