Кудрявий нахилився, підняв гілочку і став писати якісь лінії на снігу. Не підіймаючи голови, він сказав, звернувшись до Івана:
— Твоя Псковитянка говорила, що тут діють «лісові коти» оберштурмфюрера Вундерліха.
— І ще Анастасія сказала, що цей есесівець дбає про охорону укріпленої лінії на північ і схід від Пскова… — додав лейтенант Сокіл.
— Може, ті укріплення і називаються лінією «Пантера», про що казали нам у Ленінграді? — поспитав Короп.
— Може, — відповів за Сокола командир. — Та нам важливо у деталях знати ті укріплення хоча б у смузі десяти-двадцяти кілометрів, за які відповідає, якщо це правда, отой оберштурмфюрер. Га, браття-кролики? Може, якось спробувати вийти на Вундерліха через Псковитянку?
— Куди сягонув? — здивувався Короп. — Курочка ще в гнізді, а ти вже з сковородкою…
— А чому не подумати й про більше, навіть коли воно зараз нездійсненне? — втрутився Галка.
— Школярі ви ще обидва з командиром! — докорив старійшина групи Короп. А до Кудрявого: — Гадаєш, наші, розпочавши сьогодні вранці наступ під Петергофом і Пулковим, за тижнів сім прийдуть сюди і штурмуватимуть Нарву і Псков?
— Або штурмуватимуть зразу, або пізніше. І в обох випадках укріплення на порозі Пскова — міцний горішок. Його треба знати, щоб не поламати зуби, — сказав старший лейтенант Іван. — І Псковитянку з її знайомими у місті, і людей, що вмирають під нагаями на укріпленнях, треба покликати собі на допомогу.
Іван дивився на Галку. Той чаклував над текстом, розв'язував задачі з допомогою рулона цифр. Ще кілька хвилин — і він вийде в ефір.
— Псковитянка. Оберштурмфюрер і лінія оборони поблизу Пскова… — знову повторив, мовби сам собі, Кудрявий.
— І «лісові коти»! — голос Сокола. — Ми повинні будь-що помститися за Петра власовцям!
Парашутисти позирали на Галку, який закінчував шифрувати радіограму.
Галка відчув на собі погляд і підвівся.
— Юро! Місяцю ясний, Соколе бистрий, як співається у нашій народній пісні! Прдави мені кулаком між лопатками. А я займуся коліньми: геть отерпли! — нахилився радист.
— Можу й по ребрах пройтися. Скидай фуфайку! — пожартував Сокіл, духопелячи Галку поміж лопатками.
— Та обережніше! Гей, асистенти, — звернувся до Коропа й Орла. — Розкидайте антени!
Короп і Орел узяли дощечки, на яких намотано ізольовані дроти, і перезирнулися.
— Цей Галка виведе з рівноваги хоч кого! — буркнув Короп.
— Що хоче цим сказати наймудріший з усього десанту?
— Гадаєш, німці ще не вислали автомашини з пеленгами, щоб засікти твою величність?
— Вони не знають, коли я вийду в ефір, не знають хвилі, на якій буду працювати. Поки суть та діло, передам радіограму. А ви що, хотіли, щоб я працював на мізерних антенах? — запитав Галка.
Кудрявий теж не відходив від Галки. Навіть приточив до рації сухі анодні батареї на 180 і 260 вольт.
— Ну, братику-кролику! — підморгнув вицвілими бровами.
— Почнемо! — пошепки мовив Галка і переставив вимикач з нейтрального положення на прийом.
Натискуючи на голівку телеграфного ключа, що його тримав у лівій руці, глянув на амперметр. Стрілка амперметра захиталася: рація справна, можна починати. Щоки хлопця затремтіли, по спині побігли мурахи. Він вистукував свій позивний з трьох латинських літер OPL. Здавалося, й серце Галчине пульсувало у такт стукоту телеграфного ключа. Затамував подих, ніби занурився у воду.
«Аби почули! Аби почули!» — І витер крапельки поту з чола.
У навушниках, прикритих від зовнішнього середовища м'якою байковою матерією, зашуміло, запищало і забалакало німецькою й російською мовами.
Кудрявий випростався. Застиглими стояли й хлопці, немов умерзли в землю. З уст тільки клубочилася пара. Галці здалося, що навіть сонце, яке вже висіло над гострими піками ялин, одухотворене і йому не байдуже до цього. Пригадалося, як з Васею-саратовцем та Миколою-москвичем тримали радіозв'язок з того місця, де влітку сімнадцятого Володимир Ілліч Ленін писав книгу «Держава і революція». На тих луках Галці хотілося внести поправку в судження фахівців, що короткохвильова рація з далекої відстані може працювати й на зовсім коротких антенах. Та не вдалося. Надто близька тоді була відстань від луків на Карельському перешийку до міста Леніна, щоб дати розгін радіохвилям, які випромінюватимуться спершу в небо, а потім падатимуть до землі й знову шугатимуть за стратосферу, до йонізованого шару Хівісайда.