Выбрать главу

Олексій Петрович змовк, увіткнувши неподалік цигарку у сніг:

— Ти людина, якій можна відкривати думки… Час рушати. Та я ще скажу тобі, Галко, що на курсах у нас було два Альоші — я і Альоша Єгоров, довоєнний випускник фінансового інституту. Той Альоша полетів разом з Іллею Григоровичем на Україну. А з ними і кілька тисяч мін сповільненої дії. Тепер ти збагнув, що наш навчитель десь та свого доможеться? Мабуть, їхні дії — безперервні вибухи мін під ешелонами на всіх чотирьох залізницях навколо Ковеля! Ото робота!.. — підморгнув по-дружньому головний підривник.

— А я все думаю про радіоміну… Це ж не лише з допомогою електромагнітних хвиль можна управляти вибухом бомби, а й управляти апаратами на великих відстанях? — замислився радист, ідучи поруч з Олексієм Петровичем.

Час минав у розмовах, у споминах про домівку, рідних, дівчат. Повний місяць уже викотився над лісом. Він був ледь голубуватий. Темними плямами проступали зображення гір, що символізували Каїна, який підняв Авеля на вила.

Пізньої ночі група Кудрявого прощалася з бійцями взводу старшого лейтенанта Альоші.

15

25 січня радянські війська зав'язали бої на околицях Гатчини (Красногвардійська), обійшли місто із заходу й сходу й оволоділи Гатчиною. Другого дня штурмом були взяті укріплені пункти Єлізаветино і Ніколаївка. Найближче завдання операції «Нева-2» — визволення Ленінграда від артилерійського обстрілу — було виконане. Того ж дня завершилися переможні бої за Тосно, Ушаки, за Любань і Чудово. Це означало, що Ленінград був повністю деблокований і основна комунікація, яка зв'язувала Ленінград з країною, з Москвою — Октябрська залізниця була очищена від німецько-фашистських військ. Операція «Нева-2» увінчалася успіхом.

Одразу після взяття Гатчини у місто прибули «емкою» полковник Іван Сергійович і майор Савич. Офіцерів розвідки непокоїло те, що рація Васі-саратовця ось уже два тижні не виходила в ефір.

Іван Сергійович і Савич розпочали пошуки групи Оскара від будинку на околиці міста, що був зазначений навіть на топографічній карті-кілометрівці. До господарів цього будинку колись мав з'явитися радист Галка, показавши «візитну карточку» — фото їхньої доньки, сержанта Червоної Армії, нагородженої орденом Червоної Зірки й медаллю. Та довелося не Галці діяти, а Василеві. Майже чотири тижні він передавав інформацію про пересування військ через Гатчину, як по шосе, так і залізницею. Відомості добував Оскар з допомогою рідних дівчини-сержанта, фото якої ще Галці показував Іван Сергійович, і місцевих жителів, які служили на залізничній станції і жили поблизу шосе.

Працювали хлопці в умовах великої концентрації військових частин у місті і навколишніх селах, бо ж недалеко був фронт. Розвідникам щастило маскуватися. Оскара німці і поліцаї приймали за німецького офіцера. У нього була придумана легенда. Василь на людях з'являвся мало. Близькість фронту і тривожний настрій серед солдатів не надихали поліцейських на пошуки підпільних організацій і розвідників. У небі дихало грозою. А коли загриміло навколо Ленінграда, каральні дії поліцейських були паралізовані. Фашистські служаки думали про своє завтра.

Демаскування, викриття групи Оскара навалилося з іншого боку. Як Василь-саратовець не міняв частоту хвиль, розпису виходу в ефір і місце радіопередачі, все ж рацію не раз чули радисти 54-го армійського корпусу німців і запеленгували. Взвод солдатів прибув, коли Василь передавав нове повідомлення в Центр. Він працював у льоху, а вкручені у мотузки антени були виведені на подвір'я. Хазяйка ще й повісила на ту «вірьовку» старі ряднинки, щоб не помітило враже око дротів.