— Певен, одної віри у людину як друга-товариша замало. Треба вірити й у її особистість розвідника, — розсудив по-своєму Савич.
— Мабуть, не треба було переводити Галку, — сказав «Іван Сергійович.
— Сіє від нас не залежало, — пошепки промовив Савич. — Група, якби не радист, була вже готова до вильоту. Мені здається, що у Кудрявого і Галки якраз і є ота психологічна близькість, рідність, яка й повинна бути присутня в усіх наших розвідгрупах. Хлопці ніколи не збиралися бути розвідниками і вже на першому завданні та ще після такої трагедії, оговтавшись, запрацювали чітко і плідно. Шкода, що заступника командира групи серйозно поранили власовці. Завтра ж дам радіограму, нехай Кудрявий ще нагадає партизанам, щоб ті пересилали поранених на цей бік фронту. До Луги ж наші війська мають дійти скоро…
— Повинні. Однак німці відступають повільно. У них є ще резерви, вдосталь боєприпасів, місцевість — теж їхній союзник. За Лугу вони постараються триматися, як і ми трималися за це місто майже місяць влітку сорок першого, давши змогу Ленінградові підготуватися до зустрічі ворога, — сказав Іван Сергійович.
— То гадаєте, що в цю кампанію ми Псков не візьмемо?..
Іван Сергійович не відповів. Якась дівчина кинулася на шию майору Савичу і поцілувала його.
— Спасибі вам, товаришу майор, за таке свято!.. — вигукнула дівчина і, помітивши глибокий шрам на щоці Івана Сергійовича, додала: — І вам, дядю!.. Ви ж теж були в боях? Онде який слід на обличчі…
— Був, дівчинко! Був і я в боях, сонечко! — розчулено і по-батьківськи відповів полковник і сказав собі: «Ще тоді, коли ти не народилася. І тоді, коли ти вчилася у школі. Ну… І тепер. І ще буду в боях і я, і цей вродливий і щиросердний білорус майор Савич. Вистачить у цій війні місця для нас не лише по сей, а й по той бік фронту!»
— І вас поцілую у поранену щоку!…
Очі у дівчини світилися збуджено і бігали сюди-туди. Очі у сльозах, а на устах усмішка.
— У мене загинули тут мама, тато, сестри. Лишилася тільки я…
— Як тебе звати?..
— Катя.
— А хлопець у тебе є?
— Є. Танкіст. Старший лейтенант. Ваня. Поїхав з цього фронту. На берег Тихого океану танки від американців приймати. Може, коли зустрічали? Такий високий, сильний, кароокий і… І завжди ніби всміхається хитрувато. Та я не вірю, що він з хитрунів. Він справжній, хороший. Він повернеться…
— Я теж Іван. Іван Сергійович, — посміхнувся полковник.
Майор Савич перезирнувся з полковником. «Може, це і є наш старший лейтенант Іван?..» І ледве не поспитав, чи подарувала йому дівчина перед від'їздом на Далекий Схід райдужний шарф.
— Повернеться твій старший лейтенант! — сказав Савич.
— Спасибі за такі слова. Я його ждатиму, навіть коли не буде довго листів. Ждатиму-ждатиму довго-довго… — запевняла дівчина.
— А де ти живеш, Катю? — раптом осінила майора дум-, ка, що це дійсно знайома Івана — донжуана з групи Кудрявого.
— На вулиці Войнова… — І Катя сказала адресу, додавши — У півпідвалі. Поруч — кімната двірника. Вона завжди дома, коли я на роботі. Розіб'єте фашистів, приходьте, товаришу майор, у гості! І ви теж, Іване Сергійовичу.
— Прийдемо!
Протискуючись між людей, Катя незабаром зникла з очей.
Каті не стало видно, а майор Савич сказав:
— Щось дуже схожий її Ваня на Івана з групи Кудрявого. Зараз він заступає командира. З ним і другий радист, Короп…
— В ефір виходить не часто, але до діла… Про вогневу міць «Пантери» і фортифікаційні споруди уже передав кілька телеграм. Інколи повідомляє і про дислокацію тамтешніх військових підрозділів, — відповів Савич. — Узнали ми про загибель Василя, і тривога поселилася в мою душу, Іване Сергійовичу. Боюся я за Галку і Коропа. Боюся, як і за інших радистів, що потраплять у сіті німецьких пеленгів. Ці двоє виходять в ефір зовсім близько від штабу «Норд». А Галка, ніби в редакцію газети, іноді передає цілі кореспонденції й інтерв'ю по чотириста слів. Особливо коли надибають на «язика»…
— На війні без риску не обійтися, — зауважив Іван Сергійович.
— Так то воно так, — тяжко зітхнув Савич.
Він пригадав суперечки Галки з товаришами по групі і з зв'язківцями радіовузла відділу. Суперечки і попередження Галці, щоб він там не займався самодіяльністю, а діяв згідно інструкції. Попереджувати не важко. А ось Василь-саратовець діяв згідно технічної інструкції. І спіймався…