Тепер біля карти сів Галка. Карти — його стихія. Уже в четвертому класі він знав фізичну карту СРСР і світу ліпше од старшокласників. Годинами лежачи на підлозі над розстеленими картами, уявно здійснював подорожі. Вже тоді він розумів, що карта — не глобус, що найпівнічніша точка Азії на карті здається набагато південнішою, ніж такі ж точки по краях карти. І це тому, що карта — розстелений на підлозі великий глобус, що визначати, який пункт ближче до полюса, треба не на око, а тільки по паралелях, по градусній сітці. Мудрого тут нема нічого, але дійти самому до цього в одинадцять років непогано для майбутнього розвідника.
Після чаю Сокіл приєднався до Галки, продовжуючи креслити і малювати.
— Людям спати пора, а ви тут служите всеношну! — висловив невдоволення Короп. — Час розходитися. Тут місце тільки для наших трьох.
— Орел і Галка підуть зі мною, — відповів Кудрявий. — Знайдемо місце в якійсь землянці…
— Тільки будьте разом! — застеріг Короп, піднявши вказівний палець.
— Гадаєш, можуть прийти біси-анцихристи?.. У біженців вартові в усіх напрямках за триста метрів. Порядок буде! — впевнено мовив Орел.
— Ми проведемо вас, щоб знати, у якій хижі станете на постій, — сказав Короп, підводячись. — Та й перекуримо, щоб дома не журилися.
Парашутисти покинули землянку. Між житлами ходив по втоптаній сніговій стежці вартовий.
— Весною уже пахне! — сказав він, побачивши, що Кудрявий задер голову і дивився на небо.
— Поки що провеснем…
— Скоро весна… А там і сіяти настане пора. Наші ж таки прийдуть сюди?
— Неодмінно.
На захмареному небі жодної зірки. Ліс здавався таємничим. У верховіттях дерев тоскно посвистував вітер. Сокіл обняв Галку за плечі:
— Завтра тобі доведеться «поклювати», як дятлові…
— Було б над чим… — відповів Галка.
— Так, — глибокодумно зітхнув Сокіл. — Фашисти набудували собі гнізд, з яких викурити нашим у цю зимову кампанію чи й пощастить.
— Так гадаєш, Юро? — злякався цих слів Галка.
— Схема їхньої оборони у тебе тільки на карті. А в мене ще й перед очима. Я знаю місцевість. Нашим треба мати велику кількість артилерії і танків, щоб протаранити їхню лінію під Псковом…
— Може, варто її обійти?..
— Ми насмалювали «пащу» і «передні лапи» «Пантери», а командування мусить обрати свій хід. Хід конем — значить обійти Псков, перетнути шосе Псков — Рига, і німці побіжать без оглядки! — неначе полководець, промовив Сокіл. — «Тулуб», «задні лапи» й «хвіст» «Пантери» домалюють розвідники, що під Островим, Пушкінськими горами й Пустошкою…
Певен, що і там є такі?
— Повинні бути… Як же без таких зараз воювати прицільним вогнем? Якби ми були мало чого варті, до нас не приїздив би сам генерал…
— Не пізнаю тебе, Юро. Ти ж ніколи не хвалився!
— І зараз теж. Просто у мене гарний настрій. Тепер можна пошукати і Настусю. Її село спалене, і люди з нього — як каміння у воду…
— Чому, як каміння? — заспокійливо мовив Галка. — Дивись — тільки тут живе дві сотні… — показав рукою на землянки. — Десь, може, і Настуся в такому таборі.
На тому й розійшлися.
4
Кротов був дуже невдоволений тим, що його команді тільки й доводиться вештатися по лісах замість німців, які так і не спромоглися за шість тижнів накрити розвідників. Траплялося, що рацію чули в штабі. Чули й радисти на пеленгових установках, але каральну акцію здійснити не встигали.
Тепер же знову рація щезла, й оберштурмфюреру Вундерліху довелося послати Кротова на пошуки розвідників. Кротов першим зустрів їх, убив одного, можливо, пізнає когось з радистів в обличчя. Йому і карти в руки.
Радіотехніка виявити розвідгрупу не допомогла, але Пеньковський, котрий за порадою Вундерліха пристав до табору «біженців», таки дізнався, що туди навідуються троє парашутистів. Він переказав Вундерліху, що десантники мали прийти до своїх знайомих у перший день березня.
Це був не бойовий партизанський табір, на які не раз натрапляли карателі й вищерблювали собі зуби, а збіговисько місцевих жителів і тих, привезених на будівництво лінії оборони, які повтікали з тої лінії, щоб дочекатися Червоно! Армії. З мешканців табору створена й група самооборони. Розгромити цей «циганський табір» не важко, якщо послати навіть роту солдатів. Однак карателі швидко себе демаскують ще на підступах до табору, і парашутисти поквапляться накивати п'ятами.