— Хай тільки хто спробує! — не стримався Орел, готовий до бійки за звичкою давньою, коли вони, хлопці-рибалки й селюки, билися з буржуйчиками.
— Ось як!.. — капітан від Здивування підняв одне плече, дивлячись вогнистими чорними очима на Орла, який лежав поруч із Коропом.
— Стомилися хлопці, — заспокійливим голосом сказав Галка, звертаючись до капітана. — А ми думали, нам вечеряти принесуть. Два дні не їли, товаришу…
— Це я вам «товариш»? — скривилися губи капітана в іронічній посмішці. — А хто ви? Партизани? З якої бригади? Хто командир? Комісар? Де дислокувалася бригада? Мовчите?.. — немов з кулемета, строчив запитаннями капітан.
Кудрявий відповів делікатно:
— Партизани ще першого березня парадом переможців пройшли по Ленінграду. Вам не сказав комендант, що ми розвідники фронту?
— Розвідники!..
— Ну а ви їх коли-небудь бачили? Не німецьких, а своїх? — втрутився Галка, не розуміючи поведінки капітана.
Пригадався низенький лейтенант з жовтими і червоними стрічечками, нашитими на грудях, відзнаками легкого й тяжкого поранень, — горластий командир роти стрілецького запасного. «Як би поводився лейтенант на місці капітана?..» Та думку Галки обірвав капітан:
— Що за натяк?.. Та знаєш, де ти знаходишся? Першим буду допитувати тебе! — ткнув пальцем на Галку.
— Ввічливості вимагаєте, а самі «тикаєте» на людину, яка має звання вище од вас! — сердито озвався Кудрявий.
Капітан ніби недочув, поглянув на місце, де лежала рація у білій упаковці, на якій Галка ще в тилу намалював червоний хрест олівцем, і заблимав очима.
— Я головний лікар… — взяла радиста злість, — то моя санітарна сумка.
Скільки в них було думок про цю зустріч. Чекали, як групі одразу допоможуть дістатися до майора Савича.
— Розберемося, який з тебе лікар…
— А може, не варто, — порадив Кудрявий. — У вас тут є телефонний зв'язок, ось і передайте про нас.
— Розберемося, куди про вас чи самих вас передавати! — вигукнув капітан.
«Що ти вдієш! Йому хоч кіл теши на голові, а він своє. Контррозвідники, які ближче до фронту, не стали б товкти воду в ступі. А цей капітан за вісімдесят кілометрів від передової…»
— Який допит? — вже нервував Кудрявий. — Нічого ми вам не скажемо! У нас є кому звітувати! Якщо не існує у природі майора Савича, то є Петро Петрович!
Тим часом спостережливий Короп штовхнув ліктем Орла й прошепотів:
— А не випив цей капітан для сміливості? Вже дуже щось розперезався. Дзвонити не хоче. А так звідки йому знати, що за птахи — Короп, Галка, Орел і Кудрявий… — назвав прізвиська голосніше.
— Приходитиме по одному. Без зброї. Але в супроводі автоматника. У флігель! — показав рішуче капітан рукою у вікно на будиночок віддалік. — До майора Савича, якого нема в природі, хочуть доїхати. Бачили таких швидких?..
Капітан поблискав великими, з поволокою темно-карими очима, обернувся, показавши спину, яку ладно облягла шинеля бузкового кольору.
— Красень який цей капітан! — порушив мовчанку Орел, прицмокнувши губами. — Та не зустрівся він мені в лісторанчику…
— Він, мабуть, до вчорашнього дня вчився і ще не був на фронті. Командуванню не підвладний. У нього свій наркомат. Того і вдає із себе суддю, слідчого і прокурора в одній особі. Перекуримо це діло, браття-кролики! — попросив у Коропа тютюну Кудрявий, хоча палив рідко, лише коли нервував.
Трималися вони на допиті скромно — тільки просили повідомити про них їхньому начальству. Капітанові ж, мабуть, хотілося мати справу із справжніми ворожими агентами, які під виглядом радянських розвідників пробираються до Ленінграда. А чому й не бути такому варіанту? Мало усяких зібралося в армії запроданця Власова? Звідки й бере кадри для армійської розвідки абвер адмірал Канаріс. Це ж добре, що комендант міста виявив пильність і вони затримані — тільки за вісімдесят кілометрів від фронту, а не в самому Ленінграді. Мабуть, не за будь здоров ці птахи курсують, вигадавши майора Савича! А може, повбивали справжніх розвідників і тепер вершать своє чорне діло в тилу радянських військ. Усе може бути! Тож треба і з'ясувати. Така служба в капітана і лейтенанта. З'ясувати, а потім уже дзвонити, куди наполягає Кудрявий.