Выбрать главу

— Пора йти звідси, командире! — сказав Короп. — Ти ж знаєш, де ми знаходимося?

— Якщо нас десантували точно, а мені здається, що так, то знаю, — відповів Кудрявий. — Місяць на півдні, а просіка йде строго з півдня на північ. Десь там за два з лишком десятки кілометрів ризьке шосе.

— За правилом, — насторожився Короп, — ми повинні якнайшвидше змитися звідси!

Група пройшла лісовою, добре наїждженою саньми, дорогою углиб лісу. Кудрявий зупинився першим:

— Сліди від гусениць. Погляньте!

Кожен побачив не лише під ногами сліди від тягачів, а й купи спилених, з обрубаними гілками стовбурів, штабелі дров, розкидане то там, то там гілляччя.

— Це ж Сокола з Іваном занесло минулого разу на лісозаготівлі! — пригадав сумний епізод Короп.

— Пілоти не винуваті! Я впевнений, що десантували вони нас точно. По карті пам'ятаю і синю прожилку на луках! — сказав Кудрявий. — То ручай, у якому зміряв глибину наш Льоня. Але…

— Що ти з своїм «але»? — гнівався на командира Короп. — Ноги на плечі і — ходу!

— Ні. Тепер я іншої думки! — вирішив нарешті поділитися своїми сумнівами командир. — Про залишений нами парашут німці вже ранком знатимуть напевне! — він поглянув на місяць, а потім на годинника. — За три-чотири години служба СД, місцеві фашисти-айзсарги принюхуватимуться і шукатимуть наші сліди. — Командир обвів навколо рукою і додав — Шукатимуть нас навкруг сосни, закосиченої парашутом, у радіусі… Не знаю» на скільки кілометрів, але не виключена можливість, що намацають наш слід до ризького шосе і перехоплять. Це в гіршому випадку. В іншому — над нашими головами весь час висітиме дамоклів меч.

— А тут наших слідів не, видко, — нарешті подав голос Орел, збагнувши наміри командира і бажаючи стати його однодумцем, аби зменшити провину перед групою.

— Про сліди від саней, гусениць, людських ніг я і подумав, — сказав Кудрявий. — Залишимося тут, десь під вивернутим з коренем деревом, добудемо решту ночі й переживемо день…

— Це ти що, на честь першого квітня? — здивувався Короп.

— Нехай і так. Не можуть німці подумати, що ми залишилися у кількох стах метрів від сосни, на якій завис парашут.

Довго ніхто не хотів відповідати першим. Сказати тільки: переднювати на лісорозробках! І це, коли вже день більший за ніч.

Короп був за те, щоб іти на північ. Леоніду здавалося байдужим — йти чи залишитися, аби скоріше змінити одежу й нагрітися. Орел був за командирове рішення.

— А ти, Галко?..

— Днюватиме тут! Ходімо шукати підходящу берлогу. А Льоня нехай змінить білизну й одягне німецьку уніформу, щоб не закляк.

Пристанище знайшли у зарослій ще тонкими берізками й сосонками місцині лісу, під поваленою буреломом ялиною. Вивернутий корінь з брилами землі нагадував велета-восьминога, що раптом застиг, задерев'янів, розпустивши свої шупальці в усі боки. До санного сліду було кільканадцять кроків. Зараз же важливо непомітно для стороннього ока дістатися до поваленої ялини. Можна в один слід іти задом наперед, а крайньому накидати понад дорогою гілок і замаскувати той слід. А можна навмисне натоптати від дороги до ялини.

Однак зупинилися на одному сліду…

2 квітня

Лісоруби з'явилися десь о 8-й ранку. Застукали сокири, заспівали пилки, залунала перемовка. Люди говорили латиською і німецькою мовами. Фуркали коні. Туркотіли мотори тягачів. Часом людські голоси лунали так голосно, ніби до нашої ялини вже прямував гурт лісозаготівельників або солдат, що з ними рубали ліс, а може, й були конвойними на цій лісосіці.

Здавалося, що біля сосни, на якій завис парашут, учинився галас і розгардіяш! Та сосни від нашого гнізда не було видно, і ми лише здогадувалися, що могло там творитися.

Гострими ножами в наші серця і печінки втиналося собаче гавкання. Що то за собаки? Німецькі вівчарки, що їх ведуть есесівці, чи звичайні дворняги?.. Кожне гавкання цих друзів людини змушувало кожного з нас здригатися. А Короп шепотів з люттю:

— А бодай ви всі виздихали!

Сиділи ми під коренем тихо, зігріваючи один одного ліктями й спинами, а Леоніда особливо. Ніяких докорів один одному, ніяких нарікань на командира, що вигадай собі й нам ось такі душевні тортури. Хто правий, а хто ні — покаже вечір. Так, це був у житті той випадок, коли російське прислів'я «утро вечера мудренее» треба перевернути на: хто вранці плаче, той увечері буде сміятися!